Санта-Марія-ді-Монсеррато

(Перенаправлено з Санта Марія ді Монсеррато)

Санта-Марія-ді-Монсеррато (італ. Santa Maria di Monserrato, італ. Santa Maria in Monserrato degli Spagnoli, (лат. Sanctae Mariae Hispanorum in Monte Serrato) — церква у Римі. Розташована біля палаццо Фарнезе в районі Реґола.

Санта-Марія-ді-Монсеррато

Regola - SantaMaria di Monserrato 00442-5.JPG

41°53′45″ пн. ш. 12°28′09″ сх. д. / 41.89609414272917576° пн. ш. 12.469225261803231319° сх. д. / 41.89609414272917576; 12.469225261803231319Координати: 41°53′45″ пн. ш. 12°28′09″ сх. д. / 41.89609414272917576° пн. ш. 12.469225261803231319° сх. д. / 41.89609414272917576; 12.469225261803231319
Країна Flag of Italy.svg Італія[1]
Розташування Рим
Тип костел
Стиль бароко
Архітектор Антоніо да Сангалло
Дата заснування 1518

Санта-Марія-ді-Монсеррато. Карта розташування: Італія
Санта-Марія-ді-Монсеррато
Санта-Марія-ді-Монсеррато
Санта-Марія-ді-Монсеррато (Італія)
Map
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Храм був зведений за проектом Антоніо да Сангалло мол. для арагонців і каталонців.

У 1582-1584 за планами Франческо да Вольтерри була виконана нижня частина фасаду, близько 1673-1675 церква була остаточно закінчена.

З 1807 — це національна церква іспанців у Римі. До того часу національною церквою іспанців була Ностра Синьйора дель Сакро Куоре на П'яцца Навона.

У церкві знаходяться надгробки пап з роду Борджіа — Калліста III (Alonso de Borja; 1455-1458) і Олександра VI (Rodrigo Borgia; 1492-1503), а також іспанського короля Альфонса ХІІІ.

Титулярна церкваРедагувати

Церква Санта-Марія-ді-Монсеррато з 2003 є титулярною церквою, кардиналом-священиком з титулом церкви Санта-Марія-ді-Монсеррато із 21 жовтня 2003 є іспанський кардинал Карлос Аміго Вальєхо.

ДжерелаРедагувати

  • Heinz-Joachim Fischer: «Rom. Zweieinhalb Jahrtausende Geschichte, Kunst und Kultur der Ewigen Stadt», DuMont Buchverlag, Köln 2001, S. 254. ISBN 3-7701-5607-2
  • Anton Henze: «Kunstführer Rom», Philipp Reclam GmbH, Stuttgart 1994, S. 227—228. ISBN 3-15-010402-5
  1. archINFORM — 1994.