Самишкін Володимир Борисович

український військовик

Володи́мир Бори́сович Сами́шкін (нар. 12 жовтня 1992(19921012) — пом. 31 липня 2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Самишкін Володимир Борисович
 Солдат
Загальна інформація
Народження 12 жовтня 1992(1992-10-12)
Ашгабат
Смерть 31 липня 2014(2014-07-31) (21 рік)
Шахтарськ
Поховання Краснопільський цвинтар
Громадянство Україна Україна
Військова служба
Роки служби 2013-2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Десантні війська
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Життєпис ред.

Народився 1992 року в місті Ашгабат. Сестра жила з бабусею; Володя — з мамою. 2005 року родина переїхала до України — в село Молодецьке (Маньківський район Черкаської області). 2008 року померла мама; опікунство на Володимиром взяла сестра — жив в домі сестри і її чоловіка. Закінчив 2009 року школу села Молодецьке; по тому 2011-го — Черкаський професійний ліцей; слюсар з ремонту автомобілів; водій автотранспортних засобів категорії «С». У часі війни — механік-водій 25-ї Дніпропетровської повітрянодесантної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Служив за контрактом з 2013 року.

Під час спроби батальйону 25-ї бригади штурмувати місто Шахтарськ Донецької області загинув внаслідок потужних обстрілів бойовиків з РСЗВ «Град» позицій силовиків, а також атаки бойовиків із засідки на колону БТР десантників поблизу Шахтарська. Снаряд влучив у БТР. Російські бойовики знімали тіла загиблих десантників на відео і фото і потім хизувались у соцмережах. Терористи тимчасово поховали біля недобудованої церкви в парку Шахтарська — Артема Джубатканова, Євгена Сердюкова, Олексія Сєдова, Станіслава Трегубчака, Петра Федоряку, Халіна Володимира та, були сумніви — можливо, Володимира Самишкіна. Вважається зниклим старший лейтенант Шатайло Михайло Сергійович — тіло не ідентифіковане.

9 жовтня 2014 р. ексгумований пошуковцями Місії «Ексгумація-200» («Чорний тюльпан») і привезений до Дніпропетровська. Похований на Краснопільському цвинтарі міста Дніпропетровськ як невідомий № 786. Упізнаний за експертизою ДНК 29 липня 2016 року.

Залишилася сестра Лера.

Нагороди та вшанування ред.

  • 22 вересня 2015 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).[1]
  • У листопаді 2015-го відкрито меморіальну дошку його честі в Черкаському професійному ліцеї.[2]
  • 12 жовтня 2015 року у селі Молодецьке на кладовищі відкрито пам'ятний знак на честь Володимира Самишкіна.

Примітки ред.

  1. Указ Президента України від 22 вересня року № 553/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  2. У Черкаському професійному ліцеї відкрили меморіальну дошку захиснику Вітчизни. Архів оригіналу за 5 грудня 2016. Процитовано 5 листопада 2016.

Джерела ред.