Відкрити головне меню

Річ у собі (Річ сама по собі)  (нім. Ding an sich; англ. Thing in itself) — термін, який Іммануїл Кант використовував у своїй філософії для позначення сутності, цілком незалежної від досвіду. В історії філософії цей термін використовують для позначення концепції, покладеної в основу праці І. Канта «Критика чистого розуму».

Концепція речей у собі передбачає: світ з усіма його об'єктами завжди даний нам опосередковано через сприйняття; простір і час — це лише вроджені форми сприйняття. Звідси: світ у цілому та будь-який об'єкт у ньому зокрема складається з двох рівнів: (1) істинний об'єкт (неявлений об'єкт, річ у собі, ноумен) та (2) об'єкт у його відношеннях до інших об'єктів (явлений об'єкт, річ для нас, феномен). Перший рівень прихований від сприйняття, а другий рівень, що його (і лише його) ми сприймаємо, — це лише приблизні і здебільшого викривлені наші уявлення про об'єкт.

«Отже, ми хотіли сказати, що всяке наше споглядання є ніщо інше, як уявлення про феномен (Erscheinung), і що речі, які ми сполядаємо, не є самі по собі такими, як ми їх споглядаємо, ані їх відношення самі по собі не такі, як вони нам являються, і що якби ми усунули наш суб'єкт або хоча б тільки суб'єктивний характер чуттів узагалі, то всі характеристики об'єктів і всі відношення їх у просторі й часі, та й самі простір і час зникли б: як явища вони можуть існувати лише в нас, а не самі по собі. Яким може бути стан предметів самих по собі і окремо від цієї сприйнятливості (Rezeptivität) нашої чуттєвості, нам залишається цілком невідомо. Ми не знаємо нічого, крім притаманного нам способу сприймати їх, який, хоча й має належати всякій людині, але не є необхідним для всякої істоти»[1]

На думку дослідників, хоча сам Кант пише про непізнаваність речі в собі, проте навіть у рамках «Критики чистого розуму» він вказує, що річ у собі має певні властивості[2], а також наводить деякі її характеристики: (1) річ у собі знаходиться поза простором і часом, тобто незалежно від нашої свідомості[3]; (2) річ у собі — це непідвладні для нашого сприйняття внутрішні властивості речі[4]; (3) річ у собі діє на наші органи відчуттів і таким чином проявляється як явище, як «річ для нас», тобто вона служить причиною явища[5][6].

ПриміткиРедагувати

  1. Кант, І. Критика чистого розуму. — К.: Юніверс, 2000. — С. 68-69.
  2. Кант, И. Собрание сочинений в 8-ми томах. — Т.3. — М.: ЧОРО, 1994. — С. 79.
  3. Кант, И. Собрание сочинений в 8-ми томах. — Т.3. — М.: ЧОРО, 1994. — С. 70, 660—661.
  4. Кант, И. Собрание сочинений в 8-ми томах. — Т.3. — М.: ЧОРО, 1994. — С. 257.
  5. Кант, И. Собрание сочинений в 8-ми томах. — Т.3. — М.: ЧОРО, 1994. — С. 195, 266, 384, 425.
  6. Олійник, Ю. Обертові світи і відносність існування: сім кроків до філософії Курта Гьоделя. — Е-ресурс: www.tureligious.com.ua

ДжерелаРедагувати

  • Кант, І. Критика чистого розуму. — К.:Юніверс, 2000.
  • Кант, И. Собрание сочинений в 8-ми т. — М.:ЧОРО, 1994.
  • Олійник, Ю. Обертові світи і відносність існування: сім кроків до філософії Курта Гьоделя. — Е-ресурс: www.tureligious.com.ua
  • Stang, N. Kant's Transcendental Idealism. — Е-ресурс: The Stanford Encyclopedia of Philosophy, Edward N. Zalta (ed.), URL = <https://plato.stanford.edu/archives/spr2016/entries/kant-transcendental-idealism/>.

ЛітератураРедагувати