Оповідь (процес)
Оповідь — це соціально-культурна діяльність, коли людина оповідає історію іншим людям, іноді використовуючи імпровізацію, театралізацію чи перебільшення. Кожна культура має власні оповідання, якими здавна діляться для розваги, освіти, збереження культури чи виховання моральних цінностей (наприклад, народні казки). Ключовими елементами цих історій є сюжет, персонажі та позиція оповідача.
В медіаконтексті часто використовують англійський термін storytelling.[1]
Історична перспектива ред.
Оповідання, переплетене з розвитком міфології,[2] передувало писемності. Найдавніші форми оповіді зазвичай були усними, у поєднанні з жестами та мімікою. Деякі археологи вважають, що наскальні малюнки, окрім ролі в релігійних ритуалах, могли слугувати формою оповіді для багатьох давніх культур. Австралійські аборигени малювали символи, які також з'являються в історіях, на стінах печер, щоб допомогти оповідачеві запам'ятати історію.[3] Потім історію розповідали, використовуючи поєднання усної розповіді, музики, наскального мистецтва і танцю, які приносять розуміння і сенс людському існуванню через пам'ять і відтворення історій.[4] Люди використовували різьблені стовбури живих дерев і ефемерні носії (такі як пісок і листя) для запису народних казок на малюнках або за допомогою письма. Складні форми татуювання також можуть представляти історії з інформацією про генеалогію, приналежність та соціальний статус.[5]
Народні казки часто мають спільні мотиви та теми, що свідчить про можливу базову психологічну схожість у різних людських культурах. Інші історії, зокрема казки, як видається, поширювалися з місця на місце, що свідчить про їхню пам'ятність і популярність.
Групи спочатку усних оповідань з часом можуть об'єднуватися в цикли історій (як "Арабські ночі"), групуватися навколо міфічних героїв (як "Король Артур") і перетворюватися на розповіді про діяння богів і святих різних релігій.[6] Результати можуть бути епізодичними (як історії про Анансі), епічними (як у гомерівських казках), надихаючими (зверніть увагу на традицію життєписів) і/або повчальними (як у багатьох буддійських або християнських священних писаннях).
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Матс Вікман: Сторітелінг — це як складання конструктора
- ↑ Sherman, Josepha (26 березня 2015). Storytelling: An Encyclopedia of Mythology and Folklore. Routledge (опубліковано опубліковано 2015). ISBN 978-1-317-45937-8. Процитовано 27 березня 2021.
Myths address daunting themes such as creation, life, death, and the workings of the natural world [...]. [...] Myths are closely related to religious stories, since myths sometimes belong to living religions.
- ↑ Why did Native Americans make rock art?. Rock Art in Arkansas. Архів оригіналу за 2 жовтня 2015. Процитовано 9 травня 2016.
[...] rock art might have played an important part in story-telling, with combined value for education, entertainment, and group solidarity. This narrative function of rock art imagery is one of the current trends in interpretation.
- ↑ Cajete, Gregory, Donna Eder and Regina Holyan. Life Lessons through Storytelling: Children's Exploration of Ethics. Bloomington: Indiana UP, 2010.
- ↑ Kaeppler, Adrienne. "Hawaiian tattoo: a conjunction of genealogy and aesthetics". Marks of Civilization: Artistic Transformations of the Human Body. Los Angeles: Museum of Cultural History, UCLA (1988), APA.
- ↑ Pellowski, Anne (1977). The World of Storytelling. H.W. Wilson (опубліковано опубліковано 1990). с. 44. ISBN 978-0-8242-0788-5. Процитовано 27 березня 2021.
Religious storytelling is that storytelling used by official or semi-official functionaries, leaders, and teachers of a religious group to explain or promulgate their religion through stories [...].
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Оповідь (процес) |