Відкрити головне меню

Сергій Михайлович Ритов (20 червня (3 липня) 1908, Харків — 22 жовтня 1996, Москва) — радянський учений, фахівець в області радіофізики, член-кореспондент Академії наук СРСР по відділенню загальної фізики та астрономії (радіотехніка та електроніка) з 26 листопада 1968 року (з 1991 — член-кореспондент РАН).

Ритов Сергій Михайлович
Народився 3 липня 1908(1908-07-03)
м. Харків
Помер 22 жовтня 1996(1996-10-22) (88 років)
Москва
Поховання Нове Донське кладовище
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Національність українець
Діяльність фізик
Alma mater 1-й Московський державний університет
Сфера інтересів радіотехніка та електроніка
Заклад Фізичний інститут імені П. М. Лебедєва, Q18408822? і Московський фізико-технічний інститут
Посада керівник радіофізичної лабораторії в РТІ АН СРСР (з 1958 року)
Вчене звання член-кореспондент Академії наук СРСР по відділенню загальної фізики та астрономії (радіотехніка та електроніка), професор
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Леонід Мандельштам
Відомі учні Михайло Галанін
Член Академія наук СРСР
Відомий завдяки: основоположник теорії теплових флуктуацій в електродинаміці
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Державна премія СРСР — 1990

НавчанняРедагувати

В.Ритов почав навчатися в 1916 році в Москві. Після закінчення в 1925 році 10-ї московської школи був направлений на навчання в 1-й МДУ. У 1930 році В.Ритов закінчив фізико-математичний факультет Московського державного університету і вступив до аспірантури НДІ фізики при МДУ.

У 1933 році він закінчив аспірантуру за спеціальністю «Теорія коливань» під керівництвом академіка Л. В. Мандельштама.

У 1938 році В.Ритов захистив докторську дисертацію на тему «Модульовані коливання і хвилі», яка справила величезний вплив на розвиток теорії коливань[1].

Викладацька діяльністьРедагувати

З 1930 року В.Ритов почав викладав фізику і математику в МДУ (1930—1932 рр., 1934—1938 рр..), а також у ГІФТІ (1932—1934 рр., 1945—1947 рр.) та МФТІ (1947—1978 рр.)[2].

В 1934—1958 рр. В.Ритов також працював в оптичній лабораторії Фізичного інституту АН СРСР (ФІАН). В 1935 році почав вивчення дифракції світла на ультразвукових хвилях. У 1937 році він запропонував ефективний метод аналізу побудови хвиль в плавнонеоднорідних середовищах (Метод Ритова) — потужний інструмент дослідження поширення хвиль.

В 1947 році В.Ритов став професором, завідувачем кафедри загальної фізики, а з 1949 року — кафедри радіофізики на фізико-технічному факультеті МДУ.

А з 1951 року перейшов на МФТІ[3]. У 1947 році був членом комісії для таємного голосування у ФІАНі на захисті дисертації А. Д. Сахарова «Теорія ядерних переходів».

У 1958 році С. М. Ритов на запрошення академіка Олександра Мінця очолив радіофізичну лабораторію в РТІ АН СРСР (з 1980-х років — начальник теоретичного відділу). Його робота стосувалася дослідження принципових фізичних питань, пов'язаних з розробкою і створенням наземних радіоінформаційних комплексів: дослідження впливу неоднорідностей атмосфери на характеристики радіолокаторів дальньої дії, розробка і створення малошумливих параметричних підсилювачів, розвиток акустооптичних методів обробки радіолокаційних сигналів, дослідження іоносфери за допомогою ракет і штучних супутників Землі в інтересах дальньої радіолокації[1].

Похований на Донському кладовищі[4].

Науковий внесокРедагувати

Галузі в які С. М. Ритов вніс фундаментальний внесок, можна умовно розділити на три великі групи[5]:

С. Ритову належить найбільш загальна феноменологічна теорія молекулярного розсіяння світла, що включає в себе аналіз спектрів Мандельштама-Бріллюена і деполяризованого випромінювання, а також спектру розсіювання, обумовленого флуктуаниями ентропії. Ця теорія, підтверджена численними експериментами, отримала загальне визнання. В своїх роботах він також дав точне рішення задачі про відбиття електромагнітних хвиль від шару з від'ємною діелектричною сталою, дослідив питання зв'язку між вектором Пойнтинга, вектором групової швидкості і щільністю енергії при розповсюдженні електромагнітних хвиль в анізотропних середовищах.

Він став одним з основоположників теорії теплових флуктуацій в електродинаміці.

Деякі з розвинених ним методів аналізу радіофізичних завдань стали настільки загальновживаними, що сприймаються як «народні»[2].

С. М. Ритов є автором окремих розділів у популярних підручниках фізики. В Росії і за кордоном добре відомий його підручник «Введение в статистическую радиофизику».

НагородиРедагувати

ПублікаціїРедагувати

  • Рытов С. М. Модулированные колебания и волны // Тр. Физического института АН СССР, 1940, т. 2, вып. 1.
  • Рытов С. М. Теория электрических флуктуаций и теплового излучения. — М., 1953.
  • Рытов С. М. Что увидит и с чем столкнётся астронавт, летящий с околосветовой скоростью. // «Природа», 1960, № 4.
  • Рытов С. М. Введение в статистическую радиофизику. — М.: Наука, 1966.
  • Рытов С. М., Левин М. Л. Теория равновесных тепловых флуктуаций в электродинамике. — М., 1967.
  • Рытов С. М. Введение в статистическую радиофизику. Ч.1. Случайные процессы. — М.: Наука, 1976.
  • Рытов С. М., Кравцов Ю. А., Татарский В. И. Введение в статистическую радиофизику. Ч.2. Случайные поля. — М.: Наука, 1978.

ПриміткиРедагувати

  1. а б УФН, 2009
  2. а б УФН, 1997
  3. В МФТИ он с 1953 года по 1978 год возглавлял по совместительству кафедру радиофизики.
  4. Могила С.
  5. УФН, 1968

ЛітератураРедагувати

  • Сергей Михайлович Рытов: Жизнь, воспоминания, интервью, записки, стихи, документы / Сост. В. М. Березанская, Н. С. Рытова ; под ред. А. А. Гиппиуса. — М. : ЛЕНАНД, 2012. — 552 с. — ISBN 978-5-9710-0462-2.
  • Сергей Михайлович Рытов (К 60-летию со дня рождения) // Успехи физических наук: журнал. — М.: ФИАН, 1968. — Т. 96, № 11. — С. 573—574. — ISSN 0042-1294.
  • Памяти Сергея Михайловича Рытова // Успехи физических наук: журнал. — М.: ФИАН, 1997. — Т. 167, № 7. — С. 787—788. — ISSN 0042-1294.
  • Гуляев Ю. В. К 100-летию со дня рождения С. М. Рытова (вступительное слово) // Успехи физических наук: журнал. — М.: ФИАН, 2009. — Т. 179, № 5. — С. 531—534. — ISSN 0042-1294.
  • Храмов Ю. А. Рытов Сергей Михайлович // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 239. — 400 с. — 200 000 экз. (в пер.)

ПосиланняРедагувати