Республіка Піратів

Республіка Піратів
королівство Англія Flag
1706 – 1718 Велика Британія Flag
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Піратська республіка
Столиця Нассау
Мови англійська
Релігії англіканство
Форма правління Республіка
Законодавчий орган магистрат
Історичний період Новий час
 - Засновано 1706
 - Ліквідовано 1718

Республіка Піратів (1706 —1718 роки) — піратська держава на Багамських островах.

ІсторіяРедагувати

У 1696 році корсар Генрі Евері привів в бухту Нью-Провіденс 30-гарматний фрегат «Fancy» (Уява) з захоплений крамом. Поділившись награбованим з Ніколасом Троттою, губернатором Нассау, Евері отримав право базуватися в Нассау. Причиною цього стало вигідне розташування для оборони від раптового нападу. В результаті на острові посилився вплив піратів з числа англійських і валлійських капітанів, що були незаконними корсарами.

У 1703 і 1706 роках Нассау був атакований франко-іспанським флотом. Наслідком цього стало те, що англійські солдати й урядовці фактично залишили Багамські острови. Решта стали каперами на службі Англії, але деякі з них почали нападати на будь-які кораблі і поступово ставали поза законом. 1706 року Нассау був захоплений англійськими піратами, які з часом стали абсолютно безкарними. Пірати нападали на французькі та іспанські кораблі, в той час як французи і іспанці ще кілька разів у відповідь спалювали Нассау.

У 1713 році після закінчення Війни за іспанську спадщину, англійські капери залишилися без роботи. Тому що велика кількість з них прибула до Нассау, збільшивши чисельність республіки. Тоді панували два пірата, які були непримиренними суперниками — Бенджамін Горніґолд і Генрі Дженнінгс. За свідченням губернатора Бермудських островів, якщо 1713 року в Нассау знаходилося близько 1 тис. піратів, то у 1716 році їх становило вже більше 2 тис. Багато сімей колоністів залишили Нью-Провіденс, а мешканці Харбор-Айленда служили посередниками для піратів, оскільки купці з Нової Англії і Вірджинії приїжджали туди, щоб обміняти необхідні товари на піратську здобич.

Невдовзі така діяльність викликало невдоволення Британської Ост-Індської і Африканської королівської компаній, які вбачали в піратах й торгівцях, пов'язаних з ними, своїх конкурентів в постачанні дешевого краму в американські колонії, а також загрозу судноплавству.

1717 року Вудса Роджерса король Георг I призначив губернатором Багамських островів та наказав очистити їх від піратів. При цьому тих, хто добровільно здасться, чекала амністія. Пірати Генрі Дженнінгс і Крістофер Вінтер вирушили на пошуки британського флоту, щоб підтвердити свою згоду на амністію. Проте пірат Чарльз Вейн розпочав заходи з підготовки до оборони Нассау. Разом з тим звернувся по допомогу до Джеймса Стюарта, обіцяючи тому захопити також Бермудські острови. Втім не отримав відповіді.

Наприкінці липня 1718 року Вудс Роджерс прибув в Нассау з флотом з 7 кораблів, привізши королівське помилування кожному пірату, який добровільно складе зброю. Едвард Тіч, Чарльз Вейн і Джек Рекхем та 9 інших піратів відмовилися. Завдяки хитрощі їм вдалося вирватися із заблокованої бухти. Бенджамін Горніґолд та ще 500 піратів прийняли помилування. Республіка припинила існування. Невдовзі Горніґолд допоміг схопити 8 непокірних піратів, яких було страчено. Втім лише наприкінці 1720-х років піратство на Багамських островах було остаточно знищено.

УстрійРедагувати

Являло собою конфедерацію піратів, на чолі якої стояв губернатор. Згодом впроваджено посаду магістрата, яким став Едвард Тіч. Це було на кшталт військового диктатора. Управління здійснювалося на основі піратського кодексу. Принципи управління островами переносилися з принципів управління піратськими кораблями, тобто більшість питань вирішувалися зборами.

ДжерелаРедагувати

  • Craton, Michael. (1986) A History of the Bahamas. San Salvador Press. ISBN 0-9692568-0-9
  • Johnson, Howard. (1996) The Bahamas from Slavery to Servitude, 1783—1933. University Press of Florida. ISBN 0-8130-1858-7
  • Woodard, Colin. The Republic of Pirates: Being the True and Surprising Story of the Caribbean Pirates and the Man who Brought Them Down. — New York: Harcourt, 2007. — P. 383. — ISBN 978-0-15-603462-3.