Редут

Реду́т (фр. redoute — «укриття, опорний пункт») — фортифікаційне укріплення замкненого виду, як правило (але не обов'язково) земляне, з валом та ровом, призначене для кругової оборони. Будувався частіше всього в формі чотирикутника, хоча існували і п'яти- та шестикутові редути. Зазвичай мав в довжину 50–200 кроків, залежно від чисельності гарнізону, що нараховував 200—800 чоловік.

Девонширський редут (Бермудські острови), 1614

Полтава. Редут.

Редут складався з зовнішнього рову, вала з земляним ступенем з горжевого фаса (тильної сторони), причому за ним встановлювали насип (траверс) для обстрілу ворога, якщо він намагатиметься використати прохід.

Редути відомі з XVI століття, широко використовувались в XVII–XIX століттях в ролі опорних пунктів. Входили в склад прикордонних укріплень Російської імперії. Петро I одним з перших успішно застосував систему редутів в польовій битві (див. Полтавська битва). В російсько-японській війні застосовувались в польових укріпленнях позицій.

Редути втратили своє значення на початку Першої світової війни через велику уразивість від вогню артилерії.

Див. також

• Фортеця
• Бастіон
• Равелін
• Каземат
• Пунт (фортифікація)
• Редут (АТО); Блокада окупованих територій Донецької та Луганської областей

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., К., 1979.
• Пірко В. О. Оборонні споруди…/ Український культурологічний центр. Донецьке відділення НТШ, Східний видавничий дім — Донецьк, 2007. — 176 с.

Посилання

• Редут // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 167. — ISBN 978-966-7407-83-4.