Раціоналізація після придбання

Раціоналізація після придбання, також відома як Стокгольмський синдром покупця — когнітивне упередження, коли людина, яка придбала дорогий продукт або послугу, не бачить його недоліки або дефекти для того, аби виправдати цю покупку. Це є особливими випадком упередження підтримки вибору.

Дорогим покупкам часто передує процес вивчення, оцінки та вагань, і багато споживачів часто відмовляються визнати, що їх рішення було наслідком поганого судження. Багато рішень щодо придбання робиться емоційно, на основі таких факторів як вірність бренду і реклама, і тому часто проходять процес раціоналізації для виправдання покупки.

Приклад ред.

Наприклад, споживач не може вибрати поміж двома популярними гральними консолями, але в результаті вирішує придбати ту, які є в багатьох його друзів. Але після придбання виявляється, що для цієї консолі є дуже мало ігор, які б йому хотілося придбати, а для тої, яку він не придбав, — набагато більше. Однак, він не хоче відчувати, що здійснив неправильний вибір, і тому здійснить спробу переконати себе та друзів, що його вибір був правильний, і думка споживача краща, ніж думка будь-кого іншого.[1]

Причини ред.

Ця раціоналізація заснована на принципі прихильності та психологічному бажанні залишатися вірним здійсненому вибору. Деякі науковці вважають це упередження проявом когнітивного дисонансу.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Joel B. Cohen; Marvin E. Goldberg (August 1970). The Dissonance Model in Post-Decision Product Evaluation. Journal of Marketing Research (American Marketing Association). 7 (3): 315–321. doi:10.2307/3150288. JSTOR 3150288.