Раціональне невігластво

Раціональне невігластво — це навмисне утримування від надбання знань у тому разі, якщо вартість отримання цих знань перевищує потенційну користь, яку вони забезпечать.

Неспроможність прийняти якесь рішення через неволодіння певною інформацією є раціональним, якщо вартість придбання необхідних для прийняття обґрунтованого рішення знань перевищує потенційну користь, яку може принести це рішення, отож було б нерозумно витрачати час, займаючись цим. Це впливає на якість рішень, що приймаються великою кількістю людей, в таких ситуаціях, як вибори, де вага будь-якого одного голосу дуже мала.

Термін найчастіше зустрічається в економіці, зокрема, теорії суспільного вибору, але також використовуються і в інших галузях, які вивчають раціональність і вибір, у тому числі в філософії і теорії ігор.

Вперше цей термін був застосований Ентоні Даунсом в його Економічній теорії демократії[en].[1]

ПрикладРедагувати

Розглянемо роботодавця, що намагається зробити вибір між двома кандидатами, які пропонують виконати його завдання за ціною $10 за кожну витрачену годину. Час, необхідний для виконання цього завдання, може бути довший або коротший залежно від майстерності людини, що його виконує, тому в інтересах роботодавця визначити найшвидшого виконавця. Припустимо, що вартість другого дня інтерв'ювання кандидатів становить $100. Якщо під час попередніх інтерв'ю роботодавець з'ясував, що обидва кандидати упораються із завданням десь за 195—205 годин, в інтересах роботодавця буде не витрачати $100 на визначення кращого кандидата, а застосувати якусь легшу метрику (наприклад, підкидання монети) та потенційно заощадити до $100.

У багатьох випадках рішення може бути прийнято на основі евристики[en]; простої моделі, що може не бути абсолютно точною. Наприклад, при прийнятті рішення, який бренд готової їжі є найбільш поживним, покупець може просто вибрати бренд із (наприклад) найменшою кількістю цукру, а не досліджувати всі позитивні і негативні чинники в харчуванні.

ВикористанняРедагувати

У маркетингуРедагувати

Маркетологи можуть скористатися раціональним невіглаством, збільшуючи складність рішення. Якщо різниця в ціні між якісним і неякісним продуктом менше, ніж витрати на виконання досліджень, необхідних для виявлення відмінностей між ними, то для споживача раціональніше буде просто взяти більш зручний і доступний із них. Таким чином в інтересах виробника менш якісного продукту створити якомога більше варіантів свого товару, що призведе до збільшення числа покупців, які вирішили, що потрібно занадто багато клопоту для прийняття обґрунтованого рішення.

У політиціРедагувати

Політика та особливо вибори показують таку ж динаміку. Збільшуючи число питань, які людина повинна розглянути, щоб прийняти обґрунтоване рішення щодо кандидатів або законопроектів, політики і експерти заохочують голосування на основі якогось одного пункту програми[en] кандидата, ура-патріотизм, продаж голосів або вибір навмання, що йде на користь політиків, які насправді не представляють електорат.

Ще одне, більш мудроване застосування в політиці полягає у використанні самоідентифікації з політичною партією, приблизно як це відбувається в разі самоідентифікації з улюбленим кінокритиком. Досить відповідальний виборець формулює свою думку на основі суджень, які формулює щодо деякої кількості питань, розібратися в яких знаходить час і бажання. Потім — знаходить політика або політичну партію, які висловлюють з цих питань приблизно ті судження, які висловлює він сам. Подібним чином кіноглядач прислухаються до думки тих кінокритиків, яким сподобалися ті ж фільми, що і йому самому. Таким чином, люди звалюють важкий тягар формування власної думки на партію, політика або кінокритика, що дозволяє їм самим займатися своєю роботою, ростити дітей або просто лежати на пляжі.

КритикаРедагувати

Велика частина емпіричних досліджень, що послужили основою теорії раціонального невігластва, були пророблені в рамках дослідження виборчої апатії[en], яка приводила до найбільш помітних наслідків в 1950-х роках в США.[2] Однак апатія швидко зникла в 1960-і роки як реакція на такі важливі події, як війна у В'єтнамі і посилення політичної поляризації[en]. Звідси був зроблений висновок, що інтерес виборця до інформації зростає в залежності від важливості політичного вибору.

ПосиланняРедагувати

  1. Downs. (1957), An Economic Theory of Democracy; New York: Harper & Brothers, 1957; p. 244–46, 266–71
  2. Campbell, A., Converse, P., Miller, W. and Stokes. D. (1960), 'The American Voter', Wiley, N.Y.

Додаткові посиланняРедагувати