Відкрити головне меню

БіографіяРедагувати

Отримав освіту в університеті Буенос-Айреса. У 19251948 роках викладав політичну економію в цьому університеті й одночасно займав відповідальні пости низки державних фінансових і економічних установ. У 1925—1927 роках — заступник директора Державного департаменту статистики Аргентини, у 1927—1930 роках — директор Економічного інституту, в 1930—1933 роках — помічник міністра фінансів, в 1933—1935 роках — економічний радник уряду, в 1935—1943 роках — директор Центрального банку Аргентини[4].

Брав участь у створенні Економічної комісії ООН для Латинської Америки (ЕКЛА) в 1948 році і в 1950—1962 роках очолював її, обіймаючи посаду виконавчого секретаря. Група латиноамериканських економістів і соціологів — співробітників ЕКЛА за активної участі Пребіша розробила в 50-ті роки «Доктрину ЕКЛА», що здобула популярність як теорія «десарольїзму» (від іспанського слова «розвиток»), і обґрунтовувала план модернізації країн Латинської Америки. «Доктрина ЕКЛА» знайшла відображення у програмі «Союзу заради прогресу[en]», висунутої президентом США Джоном Кеннеді в березні 1961 року і прийнятої 19 латиноамериканськими державами на Міжамериканській економічній конференції в серпні 1961. Пребіш на чолі комітету експертів брав участь у здійсненні програми[5].

У 19641969 роках був генеральним секретарем Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). В 19621964 роках і з 1969 року генеральний директор Латиноамериканського інституту економічного та соціального планування при ЕКЛА. Радник генерального секретаря ООН з проблем розвитку.

Науковий внесокРедагувати

ІмпортозаміщенняРедагувати

У своїх працях аналізував причини відсталості країн «третього світу» і пропонував стратегії їхнього економічного зростання. Обґрунтував і розвинув ідеї імпортозаміщувальної індустріалізації, регіональної економічної інтеграції в Латинській Америці, зміни аграрних структур, програмування розвитку. Висував завдання «синтезу соціалізму і економічного лібералізму».

Спільно з Хансом Зінгером розробив гіпотезу Пребіша—Зінгера[en].

Концепція центру—периферії і периферійного капіталізмуРедагувати

Головне в концепції Пребіша те, що капіталістична світова економіка є єдиним ціле, розмежованим на «центр», який включає в себе кілька високорозвинених індустріальних держав, і «периферію», яку складають в основному аграрні країни. Периферійні країни знаходяться в економічній залежності від «центру», що перешкоджає їхньому розвитку. Найважливіша причина відсталості периферії — викачування «центром» істотної частини її доходів. У 70-х роках Пребіш написав кілька робіт, які були зібрані в книгу «Периферійний капіталізм: Криза і трансформація» (1981). В цих текстах він сформулював теорію «периферійного капіталізму», суть якої в тому, що периферійні країни, як і країни, що становлять центр, є капіталістичними, але їхній капіталізм якісно відрізняється від капіталізму «центрів» у галузі техніки, виробничої структури та споживанні, в рівні розвитку й демократизації, в системі землеволодіння та демографічному зростанні[6].

Для подолання цього стану країнам регіону необхідна модернізація економічної і соціальної структури, завоювання економічної самостійності й рівноправного становища у світі. Щоб досягти таких цілей, потрібні індустріалізація, аграрна реформа, яка покінчить з відсталими аграрними відносинами, та інтенсивний розвиток сільського господарства, зміна структури та географії зовнішньоекономічних зв'язків. Велике значення мають регіональна економічна інтеграція і випрацювання нових, рівноправних принципів світової торгівлі та міжнародних економічних відносин.

НагородиРедагувати

За свої досягнення Пребіш був нагороджений[7]:

БібліографіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #120068567 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Яковлев П. П. Перед вызовами времени (циклы модернизации и кризисы в Аргентине). — Directmedia, 2013. — С. 52. — 464 с. — BookSources/9785898263294 ISBN 978-589-82632-9-4.
  5. Строганов А. И. Новейшая история стран Латинской Америки М.: Высшая школа, 1995.
  6. Семёнов Ю. И. Концепции зависимости, или зависимого развития // Философия истории. — Академический Проект, Трикста, 2013.
  7. Rauil Prebisch / Gerald M . Meier, Dudley Seers. — Pioneers in Development. — NY:Oxford university press, 1984=. — P. 173-174. — ISBN 0-19-520452-2.