Ратнер Леонід Анатолійович
Леонід Анатолійович Ратнер (нар. 26 грудня 1937, Кременчук) — український тренер з гандболу, головний тренер жіночої збірної України з гандболу, Заслужений тренер України, Заслужений тренер СРСР.
| Леонід Ратнер Ратнер Леонід Анатолійович | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Загальна інформація | |||||
| Громадянство |
 Україна | ||||
| Місце проживання | Київ | ||||
| Народження |
26 грудня 1937 (86 років) Кременчук | ||||
| Alma mater | КДПІ (1965)[1] | ||||
| Спорт | |||||
| Країна |
Україна | ||||
| Вид спорту | гандбол | ||||
| Клуб | «Запоріжалюмінбуд», Запоріжжя | ||||
| Команда | ГК Мотор[2] | ||||
| Участь і здобутки | |||||
| Тренує | жіноча збірна України з гандболу | ||||
| |||||
Біографія ред.
Народився 26 грудня 1937 р. в Кременчуці.
Закінчив Сімферопольський державний університет.
У 1959 — 1962 р.р. виступав за гандбольну команду «Запоріжалюмінбуд». Майстер спорту СРСР.
На тренерській роботі з 1957 р. В 1972 р. допомагав Семену Полонському тренувати чоловічу команду «ЗМетІ» (Запоріжжя).
У 1973 р. заснував у Запоріжжі жіночу гандбольну команду, яка виступала під назвами «ЗМетІ», «ЗІІ», з 1988 р. — «Мотор». Під його керівництвом цей клуб вигравав бронзові нагороди чемпіонату СРСР (1977) та СНД (1992), Кубок СРСР (1989, 1990), чотири рази — золоті медалі чемпіонатів України, двічі — срібні.
Протягом низки років Леонід Ратнер очолював молодіжну (спортсменки до 20 років) та юніорську (17-18 років) жіночі збірні команди СРСР. П'ять разів (1983, 1985, 1987, 1989, 1991) він приводив молодіжку до золота світових чемпіонатів. Радянські юніорки під керівництвом Ратнера сім разів перемагали у міжнародних турнірах «Дружба».
В 1990-ті роки Леонід Ратнер був головним тренером національної жіночої команди України. Знову очоливши її в 2002 році він привів український жіночий гандбол в квартет сильнійших команд чемпіонату світу — 2003, а на літніх Олімпійських іграх 2004 в Афінах — до бронзових нагород.
У 2007 році Леонід Ратнер подав у відставку з посади головного тренера, оскільки команда не змогла пробитися до чвертьфіналу чемпіонату світу й здобути путівку на Олімпійські ігри.[3]
У 2011 74-річний фахівець знову очолив національну жіночу збірну.[4]
Нагороди ред.
Примітки ред.
- ↑ https://web.archive.org/web/20220310165910/http://zor.gov.ua/sites/default/files/%D0%A0%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%B5%D1%80.doc
- ↑ https://web.archive.org/web/20161103122117/http://vektorz.zp.ua/glavnaya/novosti/747-leonil-anatolevich-ratner-zasluzhennyj-trener-ukrainy-trener-zhenskoj-sbornoj-ukrainy-po-gandbolu
- ↑ «Україна молода», № 231 за 13.12.2007 (укр.). Україна молода. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 січня 2012.
- ↑ Леонід Ратнер: "Байдуже, скільки мені заплатять і чи заплатять узагалі". 07.10.2011 (укр.). Архів оригіналу за 12.10.2011. Процитовано 13.01.2012.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 729/2009 10 вересня 2009 року. Архів оригіналу за 23 вересня 2009. Процитовано 13 січня 2012.
- ↑ Розпорядження голови обласної ради від 05.12.2017 № 538-н «Про нагородження орденом«За заслуги перед Запорізьким краєм» І ступеня Ратнера Л.А.». Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 11 вересня 2023.
Посилання ред.
- Гандбол. Взгляд из Запорожья. Леонид Ратнер: «Многие на меня обижаются» 26.12.2007(рос.)[недоступне посилання з липня 2019]