Відкрити головне меню

Володи́мир Олекса́ндрович Радіо́нов (7 листопада 1988, м. Луганськ, УРСР — 14 лютого 2015, с. Широкине, Волноваський район, Донецька область, Україна) — український військовослужбовець, солдат Національної гвардії України, доброволець полку «Азов», псевдо «Чемпіон». Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (посмертно).

Радіонов Володимир Олександрович
UA-OR1-REC-GSB-H(2015).svg Солдат
Радіонов Володимир Олександрович.jpg
Загальна інформація
Народження 7 листопада 1988(1988-11-07)
Луганськ, Українська РСР
Смерть 14 лютого 2015(2015-02-14) (26 років)
с. Широкине, Волноваський район, Донецька область, Україна
Псевдо «Чемпіон»
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Рід військ Emblem of the National Guard of Ukraine, 2017.svg Національна гвардія
Формування
AZOV logo.svg
 «Азов»
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Виріс в Луганську. Належав до руху ультрас ФК «Зоря». З початком бойових дій на Сході України одним з перших пішов у добровольчий батальйон «Азов» (ППСМОП «Азов» МВС, в подальшому окремий загін СпП НГУ). Зарахований до 1-го орудійного розрахунку 1-го гаубичного артилерійського взводу 2-ї гаубичної артилерійської батареї артилерійського дивізіону окремого загону спеціального призначення «Азов» військової частини 3057 Східного ОТО Національної гвардії України. За словами побратимів, Володимир в «Азові» був командиром автовзводу.

Обставини загибеліРедагувати

Загинув 14 лютого 2015 року поблизу села Широкине Волноваського району Донецької області. Терористи здійснили спробу прориву бронетехніки у Широкиному. Завдяки густому туману до села зайшли танки та жива сила противника, працювала артилерія та міномети. «Азовці» відбили атаку. Розпочалось позиційне протистояння. До обіду терористи продовжували обстріл позицій українського підрозділу зі стрілецької зброї. Ближче до вечора «азовцям» вдалось евакуювати з Широкиного цивільних мешканців, які залишались у селі впродовж всього протистояння. У підсумку було знищено майже сотню бойовиків та десять одиниць бронетехніки. Втрати «азовців» за два дні боїв — семеро загиблих бійців та близько 50 поранених[1]. Під час бою Володимир Радіонов за кермом бронеавтомобіля «Спартан» рятував побратимів, виконуючи маневри, щоб відволікти ворога і вивести машину з лінії вогню. В Спартан «Чемпіона» влучив постріл ворожого танка. Загинув «азовець» одразу, від численних осколкових поранень.

Похований у с. Приколотне, Великобурлуцький район, Харківська область.

НагородиРедагувати

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[2].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати