Радіобіоіндикатори (англ. radiobioindicator[1]) — організми (популяції, види), за якими визначають наявність концентрацій і розподіл радіоактивних речовин у довкіллі[2].

Радіобіоіндикація як метод дослідження радіоактивного забруднення ред.

Одним із методів дослідження радіоактивного забруднення екосистем є метод біоіндикації, який полягає у тому, що за вмістом радіонуклідів в одній або кількох групах організмів (останнє набагато рідше) визначається рівень радіоактивного забруднення екосистеми в цілому[3].

Радіобіоіндикація наземно-повітряного середовища ред.

Встановлено, що найпоширенішим радіонуклідом — забруднювачем лісових площ України є 137Cs, який становив у зоні конденсаційних випадінь до 90% загальної активності радіонуклідів. Водночас, в Україні майже 70% території з рівнем забруднення 137Cs понад 185 кБк/м2 займають лісові масиви[4].

Нині найбільш популярним таксоном, який використовується для біоіндикації, є гриби, переважно — макроміцети, багато з яких є накопичувачами певного радіонукліду. Варто зазначити, що, наприклад, для картування забруднення радіоцезієм (137Cs) лісових екосистем всієї території Польщі як біоіндикатор було використано польський гриб (Boletus badius Elias Magnus Fries (1832))[3].

Ліхеноіндикація радіоактивного забруднення є також популярною, адже лишайники характеризуються значним поширенням, мають значну адсорбційну поверхню та тривалість життя, є (внаслідок біологічних особливостей симбіотичних компонентів) інтенсивними накопичувачами радіонуклідів, та, водночас, дуже стійкі до впливу іонізувального випромінювання[3].

В.М. Вірченко, В.А. Болюх (1993) вважають бріоіндикацію, тобто використання мохів, як біоіндикаторів, найбільш доцільною для дослідження радіоактивного забруднення лісів Українського Полісся, оскільки мохи є інтенсивними накопичувачами радіоцезію 137Cs. Як біоіндикатори пропонуються Pleurozium schreberi та Dicranum polysetum, які є домінантними видами в моховому ярусі цих екосистем[3].

Із судинних рослин як біоіндикатори радіоактивного забруднення використовуються Pinus sylvestris, представники родини Ericaceae, зокрема чорниця (Vaccinium myrtillus)[3].

Радіобіоіндикація водного середовища ред.

Радіоактивність водойм залежить від низки чинників: рельєфу та глибини річкового річища, швидкості течії, характеру донних відкладів, різноманіття рослинного і тваринного населення тощо. Здебільшого радіонукліди, які потрапляють у водойми, концентрується у донних осадах через їх високу сорбційну місткість, а тому важливу роль у процесах міграції радіонуклідів відіграють живі організми бентосу і, зокрема, водорості[5].

Нині здебільшого біоіндикаційний моніторинг радіаційного забруднення водойм проводиться, по-перше, за вмістом радіонуклідів у гідробіонтах (молюсках, рибах, вищих рослин, тощо), що дає змогу встановити характер поширення і концентрації радіонуклідів в організмі тварин, які є специфічними для різних ізотопів, зумовлене радіусом іонів і розчинністю їх сполук, а, по-друге, за чисельністю організмів в залежності від радіаційного забруднення водойм[5].

Посилання ред.

  1. Воронова Є.М. Українсько-російсько-англійський словник з екології та природоохоронної діяльності: словник / Воронова Є.М., Внукова Н.В., Черкашина Н.І. – Цифра принт, 2012. 456 с. Архів оригіналу за 13 липня 2019. Процитовано 15 грудня 2019. 
  2. Словник-довідник з агроекології / За ред. О.І. Фурдичка. — К.: Основа, 2007. — 272 с.
  3. а б в г д Orlov А.А. Using of floristic classification of vegetation for evaluation of intensity of radionuclide accumulation in the system "soil-aboveground phytomass" in the forests of Ukrainian Pollesie // Ukr. Phytosoc. Col. — Kyiv, 1997. — Ser.A, Iss. 2 (7). — Р. 12-18.
  4. Романчук Л. Д. Особливості накопичення та міграції радіонуклідів в грунтах лісових екосистем Полісся України / Л. Д. Романчук // Наукові читання – 2013 : наук.-теорет. зб. / ЖНАЕУ. – Житомир : ЖНАЕУ, 2013. – Т. 1. – С. 147–150.
  5. а б Комісова, Т., Лесняк, Л., & Губська, О. (2014). Використання альгофлори донних відкладень у якості індикаторів радіаційного забруднення річок м. Луганська. Людина та довкілля. Проблеми неоекології, (1-2), 110-117.