РПУ-14
РПУ-14 (індекс ГРАУ — 8У38) — радянська причіпна реактивна пускова установка.
| РПУ-14 (8У38) | |
|---|---|
 Пускова установка РПУ-14 | |
| Тип | реактивна пускова установка |
| Походження |
 СРСР |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1957 — т. ч. |
| Оператори |
 Республіка Конго |
| Історія виробництва | |
| Розробник | ГСОКБ-43 |
| Розроблено | 1950-ті |
| Виготовлення | із 1956 |
| Характеристики | |
| Вага |
925 кг (незаряджена) 1560 кг (заряджена) |
| Довжина | 4 150 мм |
| Довжина ствола | 1 150 мм |
| Ширина | 1 730 мм |
| Висота | 1 450 мм |
| Обслуга | 5 осіб |
|
| |
| Калібр | 140,3 мм |
| Лафет | двостанинний |
| Підвищення | +2,5 — +50 |
| Траверс | −12 — +12 |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | 2 000 — 9 810 м |
| Максимальна | 10 000 м |
| Система живлення | ручна |
| Приціл | МП-46М |
|
| |
| Дорожній просвіт | 320 мм |
| Швидкість | до 65 км/год |
|
| |
РПУ-14 у Вікісховищі | |
Історія створення ред.
У 1950-ті в ГСОКБ-43 було розпочато розробку причіпної реактивної пускової установки для стрільби реактивними снарядами РСЗВ М-14. 1956 року було завершено заводські випробування дослідних зразків. Два дослідні зразки були відправлені та пройшли полігонні випробування, що відбувалися із 3 травня до 7 червня 1957 року.[1]
Опис конструкції ред.
Основним призначенням РПУ-14 було використання у повітрянодесантних військах. Реактивна пускова установка здатна десантуватися на спеціальній платформі парашутним способом. Конструкція лафета запозичена від 85-мм гармати Д-44. Станини трубчастого типу, при розведенні автоматично вимикається торсіонний механізм підресори. Нижній станок складається із сталевої напіввиливки, в якій розміщений механізм підресорювання та механізм горизонтування. На нижньому станку знаходиться верхній станок, в якому закріплений мінометний панорамний приціл МП-46М зі зварною люлькою[ru]. У люльці знаходиться пакет із 16-ма напрямними. Час переведення з похідного положення до бойового та назад становить 2 хвилини.[2] Транспортування установки здійснювалося за допомогою ГАЗ-69, тягача підвищеної прохідності або у кузові вантажного автомобіля. У польових умовах на невеликі відстані установку може буксирувати бойовий розрахунок.[2]
Тактико-технічні характеристики ред.
- Калібр: 140 мм
- Кількість напрямних: 16
- Вага: 0,98 т
- Довжина: 4,04 м
- Ширина: 1,8 м
- Висота: 1,6 м
- Розрахунок: 5 осіб
Боєприпаси ред.
Основним типом боєприпасів є реактивні осколково-фугасні снаряди М-14-ОФ та М-14Д. Заряджання установки відбувається вручну. Повний цикл заряджання складає 3 хвилини. Повний залп здійснюється за 8-10 секунд. Запуск ракет здійснюється з виносного пульта з укриття, на відстані від 50 до 80 метрів.[2]
| Боєприпаси установки РПУ-14[3] | ||||||||
| Назва снаряду | Індекс ГРАУ | Тип снаряду | Довжина снаряду, мм | Маса снаряду, кг | Маса вибухової частини, кг | Дальність стрільби максимальна/мінімальна, м | Рік прийняття на озброєння | |
| М-14-ОФ | ОФ-949 | осколково-фугасний | 1086 | 39,60 | 4,20 | 9800 / 1000 | 1952 | |
| М-14Д | Д-949 | димовий | 1051 | 40,28 | 0,33 + 3,6 (білий фосфор) | 10060 / 1000 | 1955 | |
Оператори ред.
Республіка Конго — деяка кількість на озброєнні Збройних сил Республіки Конго, станом на 2021 рік[4], постачався з СРСР під позначенням БМ-16.
- Колишні оператори
СРСР
Північна Корея — 50 одиниць РПУ-14 поставлено з СРСР у період з 1960 по 1965 роки[5]
Оцінка проєкту ред.
Установка РПУ-14 вдало поєднує в собі відносно малі розміри та масу з високою вогневою міццю. Зарубіжними аналогами є польські установки WP-8[pl] з меншою вдвічі кількістю напрямних, китайські 12-ствольні установки Тип 63 калібру 107 мм та югославські 32-ствольні M-63 Plamen калібру 128 мм.[2] Незважаючи на деякі переваги, з 1967 року РПУ-14 у повітрянодесантних військах СРСР стали замінюватися на більш досконалу РСЗВ 9К54 «Град-В».[6]
Примітки ред.
- ↑ Широкорад. Отечественные минометы и реактивная артиллерия (рос.). Архів оригіналу за 11 грудня 2011. Процитовано 12 січня 2012.
- ↑ а б в г Гуров С. В. Реактивная пусковая установка РПУ-14 (индекс 8У38) (рос.). Ракетная техника. Архів оригіналу за 18 травня 2012. Процитовано 12 січня 2012.
- ↑ Широкорад, 2000, с. 68.
- ↑ The Military Balance 2021. — P. 458.
- ↑ Stockholm Internation Peace Research Institute — Arms Transfers Database (англ.). Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 6 травня 2012.
- ↑ Гуров С. В. Полевая реактивная система М-21В (рос.). Ракетная техника. Архів оригіналу за 18 травня 2012. Процитовано 8 серпня 2012.
Література ред.
- Широкорад А. Б. Раздел IV. Советские реактивные системы залпового огня 1946—2000 годов. Глава 2. 240-мм система М-24 // Отечественные минометы и реактивная артиллерия. — М. : АСТ, 2000. — 464 с. — (Профессионал) — 7000 прим. — ISBN 5-17-001748-0.
- Tomasz Szulc. Następcy Katiuszy // Nowa Technika Wojskowa. — 1999. — Nr 6. — S. 15-20. — ISSN 1230-1655.
- Гуров С. В. «Реактивная артиллерия иностранных государств» — ФГУП ГНПП «Сплав», 2008 г. Депанировано в ВИНИТИ. (рос.)
- Носовицкий Г. Е. Продолжение «Катюши» — М.: «Вузовская книга», 2005 — С.568-569. (рос.)
- Шунков В. Н. «Ракетное оружие» — Минск.: «Попурри», 2001 (рос.)
Посилання ред.
- Гуров С. В. Реактивная пусковая установка РПУ-14 (индекс 8У38) (рос.). Ракетная техника. Архів оригіналу за 18 травня 2012. Процитовано 12 січня 2012.