Відкрити головне меню

Піонтковський Іван Миколайович (1 січня 1878, Кишинів  — після листопада 1918) — російський, пізніше український військовий діяч. Генерал-майор російської армії, у 1918 році — генерал-хорунжий збройних сил Української Держави.

Піонтковський Іван Миколайович
Imperial Russian Army MajGen 1917 h.png Генерал-майор 12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Піонтковський Іван Миколайович.jpg
Загальна інформація
Народження 1 січня 1878(1878-01-01)
Кишинів, Кишинівський повіт, Бессарабська губернія, Російська імперія
Смерть не раніше листопад 1918
Громадянство Flag of Russia.svg Росія
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukrainian State.svg Українська Держава
Військова служба
Роки служби Російська імперія (1898—1917) → Hetmanate (1918)
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імперія
Hetmanate Українська Держава
Рід військ Російська імперія / Hetmanate Сухопутні війська
Війни / битви Російсько-японська війна
Перша світова війна
Антигетьманське повстання
Нагороди та відзнаки
Орден Святого Георгія
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

ЖиттєписРедагувати

Іван Піонтковський народився 1 січня 1878 року в Кишиневі (за іншими даними в Одесі). Освіту Іван здобув в Кишинівському реальному училищі, після чого 4 вересня 1896 року був зарахований до Московського військового училища[1]. Випущений 8 серпня 1898 підпоручником, потрапив до 73-го піхотного Кримського полку російської армії.

Проведений 13 серпня 1901 року в поручники, Піонтковський незабаром успішно здав вступні іспити до Миколаївську академію Генерального штабу, яку закінчив у 1904 році[1]. 31 травня 1904 роки за успіхи в науках Піонтковський був підвищений до штабс-капітана.

8 березня 1904 року військовик був призначений старшим ад'ютантом штабу 21-го армійського корпусу. Брав участь в Російсько-японській війні.

20 червня 1905 був призначений на посаду старшого ад'ютанта в штаб 51-ї піхотної дивізії і 28 вересня того ж року переміщений на таку ж посаду у 61-у піхотну дивізію. Перебуваючи у цій дивізії Піонтковський 19 листопада 1905 року був призначений командиром роти у 174-й Роменський полк. Залишаючись на посаді ротного командира Роменського полку до 19 листопада 1906 року він 10 вересня 1906 був зарахований обер-офіцером для доручень при штабі Кавказького військового округу, 23 березня 1909 отримав звання підполковника і, 5 серпня того ж року призначений старшим ад'ютантом штабу 1-го Кавказького армійського корпусу.

27 листопада 1910 року Піонтковський був переведений на службу в Окремий корпус прикордонної варти і призначений штаб-офіцером для доручень при штабі Заамурского округу. Незважаючи на це призначення Піонтковський з 15 травня по 15 вересня відбував цензовое командування батальйоном у 77-му піхотному Тенгінскому полку. 27 лютого 1913 року він був призначений старшим ад'ютантом штабу Приамурского військового округу, але через півроку, 9 серпня, повернувся на Кавказ і був призначений начальником штабу 1-ї Кавказької козачої дивізії. 6 грудня 1913 отримав звання полковник.

Під час Першої світової війни Піонтковський воював на Кавказькому фронті, був начальником штабу 5-ї Туркестанської стрілецької бригади. Наказом від 17 травня 1915 року Піонтковський був нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня. Після переформування 5-й Туркестанської стрілецької бригади в дивізію, Піонтковський залишався там на посаді начальника штабу. 2 лютого 1916 року він отримав в командування 262-й піхотний Грозненський полк. 30 липень 1917 року був проведений в генерал-майори. До 11 жовтня 1917 року обіймав посаду начальника штабу 79-ї піхотної дивізії.

Після Жовтневого перевороту Піонтковський до середини 1918 року залишався на Кавказі, а потім поїхав до України і 28 вересня вступив до збройних сил Української Держави з чином генерал-хорунжого, був начальником штабу 1-ї стрілецької козачої дивізії в Конотопі[2]. Під час Антигетьманського повстання за спогадами деяких сірожупанників Піонтковський разом з командиром дивізії генералом Васильєв-Чечелем оголосили нейтралітет, проте насправді обидва перейшли у розпорядження Директорії в особі сотника Палія, але ніяких посад не отримали.

Перебував на еміграції у Франції. Подальша доля Піонтковського невідома.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Тинченко Я. Генерал Олександр Греків: військова діяльність і доля // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2001. — Ч. 1. — сс. 5,7.
  2. Коваль Р. М. Тернистий шлях кубанця Проходи. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2007. — с. 51. ISBN 978-966-7175-96-6

ДжерелаРедагувати

  • З-під Конотопа до Аризони: невигадані історії вояків армії УНР / Павло Подобєд. — Івано-Францівськ: «Місто НВ», 2016. — сс. 42, 146, 288. ISBN 978-966-428-496-4
  • Ганін О. В. Корпус офіцерів Генерального штабу в роки Громадянської війни 1917—1922 рр. Довідкові матеріали. — М., 2009. — сс. 308, 449. ISBN 978-5-85887-301-3 (рос.)
  • Прикордонна служба Росії: Енциклопедія. Біографії. — М., 2008. — с. 269. ISBN 978-5-9950-0005-1 (рос.)
  • Шабанов В. М. Військовий орден Святого Георгія. Іменні списки 1769—1920. Бібліографічний довідник. — М., 2004. — с. 694. ISBN 5-89577-059-2 (рос.)