Пінон мікронезійський
| Пінон мікронезійський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Ducula oceanica (Desmarest, 1826) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Columba oceanica | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Пі́нон мікронезійський[2] (Ducula oceanica) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкають на островах Мікронезії.
Опис ред.
Довжина птаха становить 36 см, вага 360-406 г. Довжина хвоста становить 14,2-14,5 см, довжина дзьоба 22-24 мм. Виду не притаманний статевий диморфізм. Восковиця помітно збільшена, чорна, пера біля основи дзьоба білуваті. Лоб, обличчя, тім'я і потилиця попелясто-сірі, верхня частина тіла темно-зелена, верхні покривні пера крил темно-сірі. Махові пера чорнуваті з зеленуватим відблиском. Надхвістя і верхі покривні пера хвоста темно-зелені, стернові пера чорнуваті. Підборіддя білувате, скроні, горло і груди світло-сірі. Живіт, стегна і гузка темно-бордові. Очі червонувато-карі, дзьоб темно-сірий, лапи яскраво-червоні[3].
Підвиди ред.
Виділяють п'ять підвидів:[4]
- D. o. monacha (Momiyama, 1922) — Палау і острови Яп (західні Каролінські острови);
- D. o. teraokai (Momiyama, 1922) — острови Чуук (центральні Каролінські острови);
- D. o. townsendi (Wetmore, 1919) — острови Понпеї (східні Каролінські острови);
- D. o. oceanica (Desmarest, 1826) — острів Косрае (східні Каролінські острови);
- D. o. ratakensis (Taka-Tsukasa & Yamashina, 1932) — Маршаллові Острови, острови Гілберта.
Поширення і екологія ред.
Мікронезійські пінони мешкають у Палау, Федеративних Штатах Мікронезії, на Маршаллових островах і Науру, у Кірибаті[5][6]. Вони живуть у вологих рівнинних і гірських тропічних лісах, в мангрових лісах, в садах і на плантаціях. Зустрічаються поодинці. Живляться плодами. Розмножуються протягом всього року.
Збереження ред.
МСОП класифікує цей вид як вразливий. За оцінками дослідників, популяція мікронезійських пінонів становить приблизно 8000 птахів. Їм загрожує знищення природного середовища, полювання і зміни клімату. На деяких островах мікронезійські пінони вимерли.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Ducula oceanica.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gibbs, David; Barnes, Eustace; Cox, John (2010). Pigeons and Doves: A Guide to the Pigeons and Doves of the World. A&C Black. с. 540—541. ISBN 9781408135563.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 10 травня 2022.
- ↑ VanderWerf, Eric A. (2007). 2005 Bird Surveys in the Republic of Palau: Final Report (PDF) (Звіт). с. 45. Архів оригіналу (PDF) за 22 березня 2016.
- ↑ Buden, Donald W. (2008). The Birds of Nauru (PDF). Notornis. Ornithological Society of New Zealand. 55 (1): 8—19. Архів оригіналу (PDF) за 6 січня 2017. Процитовано 10 травня 2022.
Джерела ред.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |