Пікардійська терція в кінці побудови у ля мінорі

Пікардійська терція (фр. Tierce de Picardie), також відома як пікардійський каданс — велика терція замість очікуваної малою в генеральній (фінальнії) каденції західноєвропейських музичних творів XVI-XVIII століть. Термін введений в музичний словник Ж.-Ж. Руссо (1768). Назва «пікардійська» до сих пір не отримала задовільного пояснення. [1] Не плутати з Вокальною формацією «Піккардійська Терція» (з подвійним «к»).

ІлюстраціяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Пояснення, яке дає Руссо, не витримує критики: «Такий спосіб закінчення [музичних творів] здавна існував в церковній музиці, в тому числі і в Пікардії, де подібна музика в великій кількості [чується] в кафедральних соборах та інших церквах» (vol.2, p.320). Роберт Холл передбачає, що термін походить від старофранцузької прикметника «picart», яке означало «гострий», «загострений», і таким чином посилається на зміну («загострення») терції в каденціонних ультимо.