Вікіпедія

Південьсталь (трест)

Південьсталь — трест, що об'єднував основні металургійні підприємства України. Існував у 1922—1929 роках.

«Південьсталь»
Тип трест
Галузь чорна металургія
Засновано 1921
Закриття (ліквідація) 1929
Штаб-квартира Харків
Продукція чавун, сталь, металопрокат
CMNS: Південьсталь у Вікісховищі
Жетон «Південьсталі»

Історія створення та діяльності ред.

Передумови ред.

Інтенсивний розвиток металургії на українських етнічних землях, що входили до Російської імперії, відбувався від кінця 19 ст. (1869) переважно за рахунок іноземних інвестицій [1].

Донбас був єдиним, у межах Європейської частини Росії, постачальником вугілля, з якого виробляють металургійний кокс [2].

Найбільший рудний район Російської імперії — Криворізький, давав до 1914 року 3,2% світового видобутку руди, в той час, як видобуток у всій імперії становив 5,8% видобутку шести головних країн світу (США — 36,3%, Німеччина — 24,7, Франція — 13,8, Англія — 12,5, Іспанія — 6,9%) [3].

На початку 20 ст., напередодні Першої світової війни, видобуток залізної руди та вугілля, а також виробництво чавуну і сталі становили 75% (чавун), а загалом — 2/3 загальнодержавного виробництва, що складало більше 70% загального обсягу виробництва промисловості Російської імперії.

1915 року в Україні (Харківський і Луганський заводи) було виготовлено 40% паровозів, побудованих в Російській імперії [4]. Рейки, що виготовлялися на українських заводах відвантажувалися до Румунії, Італії, Данії, Болгарії, Південної Америки, Мексики, Китаю, Японії і, нарешті, до Англії та її колоній [5].

За роки Першої світової та громадянської війн видобуток руд, вугілля та виробництво металу зменшилося у кілька разів. Але доля Донецького басейну у видобутку вугілля залишилася високою — 66% (1921) [6].

Більшовики, захопивши владу в Росії, вважали, що без руди, вугілля та металу з українських земель їх держава існувати не зможе. Це було головною причиною спроб захоплення більшовиками влади в УНР, створення маріонеткової Донецько-криворізької республіки на українських землях та війни проти УНР, ініційованих урядом Російської республіки на чолі з Володимиром Ульяновим вже наприкінці 1917 року [7]. Так, наприкінці листопада В. Ульянов обговорює з Г. Петровським, на той час наркомом внутрішніх справ РСФРР, питання націоналізації металургійної та вугільної промисловості Донбасу [8].

Під час IV-го Всеросійського з'їзду Рад (березень 1918) у Москві відбулась нарада В. Леніна з Межлаук Валерій Іванович|В. І. Межлауком]] та Ф. А. Сергєєвим (Артемом), де розглядалося питання про визнання Донецько-Криворізької Республіки автономною частиною УСРР. Член Політбюро ЦК РКП(б), Голова Реввоєнради РСФРР, нарком шляхів сполучення, голова Повноважної комісії у справах Донецького басейну Лев Троцький 12 листопада 1920 року зазначав:

Відродження господарства Російської і зокрема Української Радянської Республік неможливо без відродження вугільної промисловості Донецького басейну. Зараз немає у всій країні іншого більш важливого питання [9].
Оригінальний текст (рос.)
Возрождение хозяйства Российской и в частности Украинской Советской Республик невозможно без возрождения угольной промышленности Донецкого бассейна. Сейчас нет во всей стране другого более важного вопроса.
.

Не змінилося ставлення московської влади до України й після проголошення у січні 1918 року її незалежності від Російської республіки [10].

28 грудня 1920 року під час VIII Всеросійського з'їзду Рад у Москві був підписаний «Союзний договір між РСФРР та УСРР» про «військовий та господарський союз»,— з боку РСФРР,— Головою Раднаркому РСФРР В. Леніним та Наркомом закордонних справ РСФРР Г. Чичеріним та,— з боку УСРР,— Головою Раднаркому УСРР та Наркомом закордонних справ Х. Раковським [11] [12] [13]. Для досягнення проголошеної мети об'єднувалися «Комісаріати: 1) Воєнних та Морських Справ, 2) Вища Рада Народного Господарства, 3) Зовнішньої Торгівлі, 4) Фінансів, 5) Праці, 6) Шляхів Сполучення и 7) Пошти й Телеграфу». Від цього часу всі рішення стосовно господарської діяльності в Україні приймалися урядом РСФРР, а уряд УСРР ставав його виконавчим підрозділом.

Після встановлення т. зв. Радянської влади на українських землях і утворення маріонеткового уряду УСРР, ще до «утворення СРСР», рішення щодо розвитку промисловості на українських землях приймалися у Москві. Також, без будь-яких застережень, підприємства УСРР розглядалися як складові «народного господарства Росії», як, наприклад, у статистично-економічному щорічнику «Народне господарстьво Росії за 1921/22 р.» [14].


Створення тресту ред.

Постановою президії ВРНГ РСФРР від 27 жовтня 1921 року та додатковою постановою від 22 грудня 1921 року і наказом ВРНГ РСФРР № 8 від 16.01.1922 року при Українській Раді Народного Господарства у складі Головметукра було створене Об'єднане Правління Петровських, Макіївських та Юзівських заводів і рудників «Південьсталь». Постанової президії ВРНГ РСФРР від 18 вересня 1922 року воно було реорганізоване у Південний Металургійний Трест «Південьсталь» [15].

1923 року ВРНГ СРСР захопила оперативне управління трестами «Південьсталь» та «Південний машинобудівний трест», які підпорядковувалися УРНГ. 1924 року перенесла правління «Південьсталі» із Харкова до Москви [16].

Підпорядкування та керівництво ред.

Південний Металургійний трест «Південьсталь» був віднесений до трестів загальносоюзного значення й знаходився у безпосередньому підпорядкуванні ВРНГ СРСР (наказ ВРНГ СРСР № 167 від 29 листопада 1923 р.).

В оперативній діяльності трест був ппідпорядкований безпосередньо Головметалу, взаємовідносини з яким визначались наказом ВРНГ СРСР № 44 від 26 січня 1923 р. Стосунки з ВРНГ УСРР також визначалися наказами ВРНГ СРСР (№ 43 від 29/1-1924 р., № 334 від 24/I-1925 р. та № 473 від 20/II-1925 г.).

Статут «Південьсталі» був затверджений Радою праці та оборони СРСР 1 квітня 1925 p.

Структура тресту ред.

До складу тресту увійшли заводи:1) Петровский, 2) Макіївський з Харциським, 3) Юзівський, 4) Південно-Брянський, 5) Шодуар «А», 6) Шодуар «В» із пічним, 7) Шодуар «С», 8) Гантке, 9) Сіріус, 10) Дніпровський, 11) Нікополь-Маріупольський, 12) «Російський Провіданс», 13) Сулинський, 14) Донецько-Юріївський, 15) Таганрозький-металургійний, 16) Дружківський, 17) Гданцевський, 18) Кадіївський, 19) Ольховський, 20) Костянтинівський, 21) Дебальцівський, 22) Керченський та рудники 1) Петровскі, 2) Макіївські и 3) Юзівські.


Примітки ред.

  1. ↑ Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Донецька область / Ред. кол. тому: Пономарьов П. О. (голова редколегії), Кобець Г. П. (заступник голови редколегії), Сабіна А. М. (відповідальний секретар редколегії) та ін. / АН УРСР. Інститут історії.– К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1970.– С. 20.
  2. ↑ Фомин П. И. Металлопромышленность Украины.— Харьков: Издание Госплана УССР, 1926.— С. 9.
  3. ↑ Металлопромышленность Республики и её нужды.— М.: Главное Управление Металлической Промышленности , 1922.— С. 20.
  4. ↑ Фомин П. И. Металлопромышленность Украины.— Харьков: Издание Госплана УССР, 1926.— С. 13.
  5. ↑ Гливиц Г. Железная промышленность России. Экономическо-статистический очерк.— СПБ, 1911.— С. 76.
  6. ↑ Фомин П. И. Украина. Экономическая характеристика.— Харьков: Научная мысль, 1923.— С. 17.
  7. ↑ Див., наприклад: В. Ленин. Полное собрание сочинений. Т. 50.— М.: Политиздат, 1970.
  8. ↑ В. Ленин. Полное собрание сочинений. Т. 35.— М.: Политиздат, 1974.— С. 552.
  9. ↑ Для чего создана Полномочная комиссия (Извещение Полномочной Комиссии Совета Народных Комиссаров по делам Донецкого бассейна).— В кн.: Л. Троцкий. Сочинения. Том XV. Хозяйственное строительство Советской республики.— Москва—Ленинград: Государственное издательство, 1927.— С. 493.
  10. ↑ Див. Четвертий Універсал Української Центральної Ради
  11. ↑ Раковський Х. був направлений на цю посаду Раднаркомом РСФРР і обійняв посаду від 24 січня 1919 року.—Український історичний журнал. 2001, № 2.— С. 86.
  12. ↑ Союзный рабоче-крестьянский договор между Российской Социалистической Федеративной Советской Республикой и Украинской Социалистической Советской Республикой.— В кн.: Собрание Узаконений и Распоряжений Правительства.— М.: Управление Делами Совнаркома СССР, 1944.— С. 16—17.
  13. ↑ Союзный договор между Российской Социалистической Федеративной Советской Республикой и Украинской Социалистической Советской Республикой.— Особистий сайт Павла Гай-Нижника, доктора історичних наук
  14. ↑ Народное хозяйство России за 1921/22 г. Статистико-Экономический Ежегодник.— М.: Изд-во «Экономическая Жизнь», 1923.— 534 с.
  15. ↑ Южный металлургический трест «Югосталь» : итоги деятельности за 1923-24 операц. год / Под ред. правления.— Харьков, 1925.— С. 3.
  16. ↑ Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 524. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.

Джерела ред.

  • Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 142-143. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Малая Советская Энциклопедия. Том десятый. Швеция—Яя. — М.: Государственное словарно-энциклопедическое издательство «Советская Энциклопедия» — ОГИЗ РСФСР, 1931.— Стб. 362—363.
  • Южный металлургический трест «Югосталь» : итоги деятельности за 1923-24 операц. год / Под ред. правления.— Харьков, 1925.— 348 с.
  • Материалы по производству заводов и рудников «Югостали» за 1-ое полугодие 1924-25 опер. года / Южный металлургический трест "Югосталь".— Харьков, 1925.— 80 с.
  • Савицкая Р. Коммунистический вексель.— Огонёк, № 17, 19 апреля 1964.— С. 16.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Південьсталь_(трест)&oldid=38207362