Відкрити головне меню

Пророцтва Мерліна (лат. Prophetiæ Merlini) — праця Джефрі Монмутського, що була в обігу, як libellus (невеликий твір), між 1130–1135 рр.[1][2] Інша назва — Libellus MerliniКнижечка Мерліна»).

Пророцтва Мерліна
лат. Prophetiæ Merlini
Cotton Claudius B VII f.224 Merlin Vortigern.jpg
Мерлін пророчить Вортіґерну
Жанр пророцтва
Автор Джефрі Монмутський
Мова латинська
Написано XII ст.

Праця містить низку пророцтв легендарного чаклуна Мерліна, фантастичне життя якого було широко розроблене самим Джефрі. «Пророцтва Мерліна» передували більшій праці Джефрі Монмутського, а саме його «Історії королів Британії». Пізніше, «Пророцтва…» були вміщені як VII книга «Історії…»,[3] однак, маючи велику вагу, праця також існувала самостійно. Як казав сам Джефрі, саме Александер Лінкольський підштовхнув його до окремого видання цієї частини більшої роботи .[4]

ПідґрунтяРедагувати

«Пророцтва...» певним чином були зумовлені працею Гільда «Про занепад та завоювання Британії» (De Excidio et Conquestu Britanniæ).[5] Від Гільда та Неннія, Джефрі запозичив образ Амвросія Авреліана, адже у вступі, Мерлін фігурує під іменем Мерлін Амвросій (автор навмисне робить таку плутанину між Мерліном та Амвросієм).[6]

Коли «Історія» широко перекладалася як «Роман про Брута», матеріалом про пророцтва Мерліна нехтували. Їх читали латиною, але для французьких читачів, а потім і англійських, вони замінювалися іншим політичним пророцтвом.[7]

Ця праця не тільки започаткувала Мерліна як персонажа артуріанських легенд, але й створила такий жанр, як пророцтво. Був створений виразний англійський стиль політичного пророцтва,що його називали «Гальфрідянським», де тварини символізували певних політичних осіб.[8] Політичні пророцтва такої форми тримали свою популярність щонайменше протягом 400 років, а образ Мерліна-провидця широко ототожнювався з ними.[9]

ЗмістРедагувати

У вступнй частині, Вортінґерн просить Амброзія (Мерліна) розтлумачити йому його видіння, у якому білий та червоний дракон міряються силами. Мерлін відповідає, що Черврний Дракон символізує британців, а білий Дракон — саксів. Сакси переможуть. Довгий пророцький ряд, що стосується в основному воєн, є кістяком твору. [6] Левова частка пророцтв можуть бути встановлинеми — наприклад, катастрофа Білого Корабля (1120), смерть Вільгельма Аделіна (син Генріха 1).[10]

ПриміткиРедагувати

  1. Helen Fulton (1 February 2012). A Companion to Arthurian Literature. John Wiley & Sons. с. 98. ISBN 978-0-470-67237-2. Процитовано 9 May 2012. 
  2. Christopher Harper-Bill; Elisabeth Van Houts (2007). A Companion to the Anglo-Norman World. Boydell & Brewer Ltd. с. 200–. ISBN 978-1-84383-341-3. Процитовано 9 May 2012. 
  3. Laura C. Lambdin; Robert T. Lambdin (2008). Arthurian Writers: A Biographical Encyclopedia. ABC-CLIO. с. 30. ISBN 978-0-313-34682-8. Процитовано 9 May 2012. 
  4. James L. Kugel (1990). Poetry and Prophecy: The Beginnings of a Literary Tradition. Cornell University Press. с. 151. ISBN 978-0-8014-9568-7. Процитовано 9 May 2012. 
  5. Richard Barber (18 March 1999). Arthurian Literature. Boydell & Brewer Ltd. с. 155. ISBN 978-0-85991-163-4. Процитовано 9 May 2012. 
  6. а б Libellus Merlini in Lewis Spence, A Dictionary of Medieval Romance and Romance Writers (1913), pp. 222–3; archive.org.
  7. Lesley Ann Coote (2000). Prophecy and Public Affairs in Later Medieval England. Boydell & Brewer. с. 101. ISBN 978-1-903153-03-1. Процитовано 9 May 2012. 
  8. Rupert Taylor, The Political Prophecy in England (1911), pp. 4–5;archive.org.
  9. Bart Van Es (5 December 2002). Spenser's Forms of History. Oxford University Press. с. 12. ISBN 978-0-19-924970-1. Процитовано 9 May 2012. 
  10.   «Geoffrey of Monmouth» Dictionary of National Biography London: Smith, Elder & Co 1885–1900