Відкрити головне меню

Психологічна проекція (від лат. projectio — кидання вперед) — теорія в психології — психологічний процес, який відноситься до захисних механізмів психіки, в результаті якого внутрішнє помилково сприймається як таке, що відбувається ззовні.[1] Людина приписує іншим власні думки, почуття, мотиви, якості характери тощо, вважаючи, що він/вона прийняли дещо, що відбувається ззовні, а не всередині цієї самої людини. По суті проекція є «віддаленням» загрози від себе. Зигмунд Фрейд вперше описав це явище.

Як захисний механізм психіки проекція дозволяє людині вважати власні неприпустимі чи неприйнятні почуття, бажання, мотиви, ідеї тощо чужими і, як наслідок, не відчувати за них відповідальність. Коли щось засуджується в інших, часто саме це людина не приймає в собі самій, але не може визнати цього, не хоче зрозуміти того, що ці ж самі якості властиві і їй також.

Негативним наслідком такого захисту є бажання виправити зовнішній об'єкт, на який спроектовано щось негативне, або взагалі позбутись його, щоб таким чином позбутись почуттів, які викликає цей об'єкт. Між іншим, зовнішній об'єкт може не мати нічого спільного з тим, що на нього спроектовано.

Проекція, як правило, виходять на перший план у нормальних людей в часи особистої або політичної кризи,[2] але частіше зустрічається в невротичних або психотичних[3] в особистостей, що функціонують на примітивному рівні, як і в нарцисичних розладах особистості або прикордоному розладі особистості.[4] Проекція — це один з основних захисних механізмів при паранояльному розладі особистості.

Але водночас цей же механізм лежить в основі емпатії — розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання, коди людина може співпереживати.

Корисною є у випадку недостатністі інформації про об'єкт, тобто виноситься певне судження або ставлення за браком, наприклад, часу (таким чином знижується тривожність).

В «патологічному» варіанті суб'єкт не усвідомлює чи навіть не приймає наявність у нього риси або бажання, що проекується.

Зміст

Історичні попередникиРедагувати

Видатний попередник в формулюванні принципу проекції був Віко.[5][6] 1841 року Людвіг Фейєрбах був першим, хто використовуваав цю концепцію як основу для систематичної критики релігії.[7][8][9]

Методика керованої проекціїРедагувати

Методика керованої проекції є різновидом проективних технік. Основний принцип методики полягає в тому, що особі яку діагностують пред'являють її власний словесний портрет під ім'ям портрета іншої особи, а також портрет його вигаданої протилежності (Столін В. В., 1981.)

Методика придатна для використання в умовах психологічного консультування і може давати важливу інформацію про форму і характер самоставлення[10]

Психоаналітичні розробкиРедагувати

Проекція була задумана Фрейдом в його листах до Фліс,[11] і далі уточнені Карлом Абрахамом і Анною Фрейд. Фрейд вважав, що в проекції думок, мотивів, бажань і почуттів, які не можуть бути прийняті як свої власні, розглядаються, будучи поміщеним в зовнішній світ і пов'язані з кимось іншим.[12]

ПриміткиРедагувати

  1. Фрейд, Анна. Психология Я и защитные механизмы = Das Ich und die Abwehrmechanismen. — Москва: Педагогика-Пресс, 1993. — 68 с. — ISBN 3-596-42001-6
  2. Erik Erikson, Childhood and Society (1973) p. 241
  3. Peter Gay, Freud: A Life for Our Time, page 281n
  4. Glen O. Gabbard, Long-Term Psychodynamic Psychotherapy (London 2010) p. 33
  5. Harvey, Van A. (1997). Feuerbach and the interpretation of religion. Cambridge University Press. с. 4. ISBN 0521470498. 
  6. Cotrupi, Caterina Nella (2000). Northrop Frye and the poetics of process. University of Toronto Press, Scholarly Publishing Division. с. 21. ISBN 080208141X. 
  7. Harvey, Van A. (1997). Feuerbach and the interpretation of religion. University of cambridge. с. 4. ISBN 0521586305. 
  8. Mackey, James patrick (2000). The Critique of Theological Reason. Cambridge University press. с. 41–42. ISBN 0521169232. 
  9. Nelson, John K. (1990). A Field Statement on the Anthropology of Religion. ejournalofpoliticalscience. 
  10. Бодалев А.А. Столин В.В. Аванесов В.С. Общая психодиагностика. — Изд-во «Речь», 2000. — 443 с.
  11. Jean-Michel Quinodoz, Reading Freud (London 2005) p. 24
  12. Case Studies II p. 210