Префікс

частина слова, яка стоїть перед коренем

Пре́фікс (від лат. praefixus — «прикріплений спереду»), при́росток[1] (активно вживалося в мовознавчій літературі до 1937 року[2][3][4][5]), рідко приста́вка[6] — частина слова, що стоїть на початку слова, тобто перед коренем. Змінює лексичне або граматичне значення слова, наприклад: робити — розробити, співати — заспівати.

В індоєвропейських мовах префікси утворилися з прийменників і прислівників. У деяких індоєвропейських мовах є префікси, що в певних дієслівних формах під наголосом відділяються від дієслова і ставляться після нього: наприклад, нім. vorgehen — «наступати», gehe vor — «наступай».

Загальна характеристика префіксів

ред.

Значення

ред.

Переважно виражають словотвірні значення:

  • Модифікаційне словотвірне значення — префікси не змінюють загального лексичного значення слова, лише видозмінюють його, надають йому певних відтінків.

Функція

ред.
  • Словотвірна функція — утворюють нові слова (наприклад, виразний   не-виразний, милий   пре-милий)[7].
  • Формозмінна функція — утворюють форми однієї лексеми. До формозмінних префіксів належать:
  1. префікс най- (утворює форму найвищого ступеня порівняння прикметників).
  2. видові префікси, що утворюють форму дієслова доконаного виду від дієслова недоконаного (наприклад, будувати-    з-будувати- , мал'увати-    на-мал'увати- )[7].

Типи системних відношень

ред.
  • омонімія (наприклад, у значенні «ознака перебування за чимось»: за-гірний, за-кордонний; у значенні «темпоральність, початок»: за-блимати- , за-с'півати- )[7].
  • синонімія (наприклад, у значенні «протилежність»: анти-кризовий і проти-кризовий)[7].
  • антонімія (наприклад, від'і-йти-  і під'і-йти- , над-хмарний і під-хмарний)[7].

Фонемне вираження

ред.

Завжди фонемно виражені: вокалічні, консонантні, вокалічно-консонантні.

Обсяг фонем — від однієї до шести.

Характер зв'язку з іншими морфемами

ред.

Аглютинативно поєднуються з іншим префіксом або коренем.

Структура префіксів

ред.
  • Прості (непохідні) — неподільні префікси (наприклад: в-, на-, з-, роз-, під-, пере-).
  • Складні (похідні, вторинні) — префікси, утворені внаслідок перерозподілу двох простих на користь одного похідного. Формально можна поділити на кілька префіксів, але мають власні значення та функції, відмінні від простих (наприклад, складний префікс недо- має значення «постійно» недо-йідати-  і дві морфеми не до-їдати-  сніданок у значенні «не встигати доїсти»)[7].

Походження префіксів

ред.
  • Питомі
  1. Давні спільнослов'янського походження (па-, пра-, су-).
  2. Давні східнослов'янського походження, що пішли з прийменників (без-, від-, до-, за-, над-, пере-, перед-, під-, по-, при-, про-).
  3. Нові українські префікси (недо-, с'пів-, проти-).
  4. Спрефіксовані частки (аби-, ан'і-, де-, н'і-, не-, казна-, хтозна-, уд'-, шчо-, йак-).
  • Іншомовні (а-/ан-, ана-, анти-, архі-, гіпер-, де-/дез-, дис-, екс-/ек-/е-, екстра-, ім-/ін-, інтер-, ко-/ком-/кон-, сонтр-/контра-, мета-, пар-/пара-, пост-, про-, ре- , суб-, супер-, транс-, ул'тра-).

Примітки

ред.
  1. Приросток // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Російсько-український академічний словник 1924-33рр. (А. Кримський, С. Єфремов)
  3. Російсько-український словник правничої мови 1926 р. (В. І. Войткевич-Павлович, Г. Д. Вовкушівський та інші)
  4. Синявський Олекса, Норми української літературної мови, Харків, 1931
  5. Курило Олена, Уваги до сучасної української літературної мови, К., 1924
  6. Приставка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  7. а б в г д е Алексієнко, Л.А.; Зубань, О.М.; Козленко, І.В. (2013). Мойсієнко, А.К. (ред.). Сучасна українська мова: Морфологія: підручник. Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка: Знання. с. 86—90. ISBN 978-966-346-878-5.

Джерела

ред.