Послання до Євреїв — одна з книг Нового Заповіту, котра традиційно приписується апостолу Павлу.

Апостол Павло (Ель Греко).

Авторство

ред.

На відміну від інших апостольських послань, Послання до Євреїв не називає у перших віршах автора та його адресата, що породило численні версії його походження. Традиційна версія передбачає авторство апостола Павла і датує послання 6364 роком. На користь цієї версії говорять слова про звільнення, а також згадка учня апостола Павла Тимофія та італійських братів (Євр. 13:23-24). У 63-му році н. е. апостол Павло був звільнений з так званих перших римських уз і відпущений на свободу. Версії про авторство Павла дотримувався засновник александрійської богословської школи Пантен[1]. У всякому разі, воно безумовно написане до 66 року, оскільки саме тоді в Юдеї спалахнула Юдейська війна, а Послання до Євреїв не містить про неї жодних згадок.

Багато дослідників ставлять під сумнів авторство Павла, вказуючи на стиль послання і прийоми викладу, що досить різко відрізняються від інших послань Павла. Послання до Євреїв нагадує скоріше богословський трактат, ніж лист. Мова послання більш гладка і видає знайомство автора з прийомами риторики. Ці особливості церковна традиція пояснює тим, що послання до Євреїв спочатку було написано єврейською мовою, а переклад його на грецьку належить перу Луки або Климента[2].

Деяким богословам видається можливим, що послання вийшло з ближнього оточення апостола і написане кимось з його учнів, обізнаним у богослов'ї, а власне Павлом додані лише заключні побажання і привітання. Тертуліан припускав, що це міг бути супутник Павла — Варнава, а Мартін Лютер вважав, що це міг бути олександрійський богослов Аполлос. Серед інших можливих авторів вказувалися супутник Павла — Сила та євангеліст Лука.

Зміст листа, та його розділи

ред.

Євреї, які прийняли Христову віру, згодом, під натиском переслідувань і зовнішньої привабливості старозавітного культу, переживали моральну кризу. Нестійким у вірі загрожувало відступництво. Павло, щоб підтримати їх у вірі, написав це суто наукове послання, яке сам називає «слово попередження» (Євр. 13:22).Він застерігає від небезпеки віровідступництва і заохочує витривало зберігати віру Нового Завіту, що її встановив на місці старої — сам Ісус Христос

  • Велич Христа (Євр. 1)
  • Заклик стояти у вірі (Євр. 2:1-4)
  • Втілення Христа і спокутування гріхів Його смертю (Євр. 2:5-18)
  • Христос вище Мойсея (Євр. 3:1-7)
  • Вірність і Витривалість, нове застереження проти відступництва (Євр. 3:8-19)
  • Небо — обіцяна земля (Євр. 4)
  • Христос — первосвященник за чином Мелхиседека (Євр. 5:1-10)
  • Закиди, що їх знову треба учити (Євр. 5:11-14)
  • Зрадники віри спасаються з трудом. Наслідки відступництва (Євр. 6:1-8)
  • Приклад Авраама (Євр. 6:9-20)
  • Христос — вічний священник. Перевага священства за чином Мелхиседековим над левитами (Євр. 7)
  • Новий Завіт (Євр. 8)
  • Про старозавітні жертвоприношення (Євр. 9:1-10)
  • Досконалість жертви Ісуса Христа (Євр. 9:11-28)
  • Жертва Христа скасовує необхідність старозавітних жертв (Євр. 10:1-18)
  • Заклик до віри і терпіння (Євр. 10:19-39)
  • Приклади істинної віри зі Старого Завіту (Євр. 11)
  • Витривалість у напастях (Євр. 12:1-13)
  • Заохота до чеснот. Ще одне застереження проти відступництва (Євр. 12:14-29)
  • Християнські чесноти. Настанови про доброчесне життя (Євр. 13:1-19)
  • Побажання та привітання (Євр. 13:20-25)

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Євсевій Кесарійський. Церковна історія. VI. 14, 4.
  2. Апостол. — М.: Печатный двор, 1655. — Л. 271.

Джерела

ред.
  • Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.