Порккала (фін. Porkkala, швед. Porkala або Porkala udd) — півострів у Фінляндії, розташований у Кіркконуммі регіону Уусімаа за 30 км на захід від столиці Гельсінкі.

Порккала
Зображення
Країна  Фінляндія
Адміністративна одиниця Кіркконумміd
Розташовується на водоймі Фінська затока
Мапа
CMNS: Порккала у Вікісховищі

Координати: 59°59′00″ пн. ш. 24°26′00″ сх. д. / 59.98333333336077544117870275° пн. ш. 24.43333333336077828334964579° сх. д. / 59.98333333336077544117870275; 24.43333333336077828334964579

Скелясте узбережжя Поркалла
Вид з повітря на Порккала

Історична назва півострова Порккала-Удд походить від швед. Porkala udd, де швед. udd — зубець, кінчик, вістря[1], швед. udde — мис[1].

Півострів Порккала-Удд має стратегічне значення, оскільки берегова артилерія розташована на півострові в змозі накрити більшу частину ширини Фінської затоки. Якщо ж війська контролюють й естонське узбережжя, на протилежній стороні затоки, тоді є можливість блокувати морський шлях до Санкт-Петербурга з Балтійського моря. Відстань до Естонії в найближчій точці (острів Наїссаар/Норгей) знаходиться всього за 36 км (22 миль). Порккала, крім того, знаходиться всього в 30 км (19 миль) від Гельсінкі, столиці Фінляндії, і іноземні війська мали змогу чинити істотний тиск на уряд Фінляндії. Рейд добре захищений від вітрів і хвилювання, а глибини від 14 до 26 метрів дають змогу приймати значне число кораблів і суден великої водотоннажності.

У 1944 році, по закінченню Радянсько-фінської війни — війни-продовження, за умовами Московського перемир'я півострів був зданий в оренду СРСР на 50 років. На півострові була створена військово-морська база «Порккала-Удд». Проте у 1955 році радянська військово-морська база була ліквідована, а 26 січня 1956 року півострів було достроково повернуто Фінляндії.

На початок XXI сторіччя Порккала є однією з головних військово-морських баз Фінляндії, розташованої в Упінніємі.

Примітки ред.

  1. а б Берглунд М. Новый большой русско-шведский словарь / Nya stora rysk-svenska ordboken / Редакторы У. Биргегорд, Э. Марклунд-Шарапова. — М.: Живой язык, 2007. — 880 с. — 1550 экз