Понтій Телезін (лат. Pontius Telesinus; помер 2 листопада 82 року до Р.Х.) — італійський військовий діяч, був останнім незалежним лідером італійських самнітів під час війни між сулланською та маріанською партіями в Стародавньому Римі. З його ім'ям пов'язана остання спроба самнітів завоювати незалежність. Очолював останні залишки повстання в Південній Італії після того, як головне повстання вже було придушене. Він втрутився в римські громадянські війни 80-х років до нашої ери, намагаючись покращити своє становище та становище свого народу, але вибрав сторону, яка програла, і був убитий у 82 році до нашої ери після битви біля воріт Коллін проти римського полководця Сулли. Преномен Понтія невідомий; можливо, джерела розповідають про двох братів Понтіїв Телезінів, один з яких командував самнітами, а інший брав участь в обороні Пренесте від військ Сулли[2]. Понтій Телезін може бути предком Понтія Пілата, римського намісника Іудеї, який наглядав за розп’яттям Ісуса.

Понтій Телезін
Samnite soldier statue.JPG
Народився 2 століття до н. е.
Telesiad, Сан-Сальваторе-Телезіно, Провінція Беневенто, Кампанія, Італія[1]
Помер 1 листопада 82 до н. е.(-082-11-01)
Рим, Римська республіка
Діяльність кондотьєр
Учасник Союзницька війна


ЖиттяРедагувати

Самніти були народом, який населяв центральну та південну Італію і вів кілька війн проти Римської республіки, перш ніж їх підкорили в третьому столітті до нашої ери.

Рід Понтія займав лідуючі позиції у самнітів вже в IV столітті до Р.Х.

Понтій Телезін стверджував, що походить від Гая Понтія, вождя самнітів, який принизив римлян у битві в Кавдинській ущелині в 321 році до нашої ери. Антикознавець Франсуа Інар також називає Телезіна нащадком цього Понтія, але жодних підтверджень цього в джерелах немає. Прізвище (когномен) «Telesinus» вказує на походження від Телезії. Телезін був «найвищою мірою мужнім, войовничим і настільки ж ворожим римському імені людиною».

У кількох римських джерелах Понтій є одним із лідерів самнітів під час соціальної війни проти Риму в 91 р. до Р.Х., що мав ранг «претора», але жодних його конкретних дій в основній частині конфлікту не відомо. Повстання було придушено в 88 р. до Р.Х,, але Телезін очолив залишки італійського опору Риму в Луканії та Брутії. Наприкінці 88 (або на початку 87 року до Р.Х.) він та інші лідери повстанців, що залишилися, обложили Ізію в Брутії та Регію на Мессінській протоці, але були відкинуті римським губернатором Сицилії Гаєм Норбаном. Тим не менш, вони змогли укласти мир з Римом на вигідних умовах, приєднавшись до римського консула Корнелія Цинни в громадянській війні 87 р. до Р.Х.

У кількох римських джерелах він згадується як один із «найбільш знаменитих полководців», які очолювали італіків під час Союзницької війни[3], а також як командир у цій війні самнітів і луканців, але в списку преторів італіків, який наводить Аппіан, його немає.

Телезін вийшов на перші позиції після загибелі Квінта Попедія Силона. Хоча його й розбив римський полководець Гай Норбан, остаточно самніти так і не були розгромлені: в умовах громадянської чвари в Римі, а потім і влади слабкої маріанської партії, вони зберігали відносну незалежність на частині своєї споконвічної території. У громадянську війну 83 - 82 років Телезін вступив вже як "досвідчений воїн, випробуваний у важких боях"[4].

Самніти знову підняли зброю у 82 році до Р.Х. разом із союзними лучанами, щоб допомогти римському уряду в іншій громадянській війні (цього разу проти римського полководця-відступника Сулли). Молодший брат Понтія Телезіна і контингент самнітів були серед військ римського консула Марія, які билися з Суллою в битві при Сакрипорті. Вони зазнали сильної поразки і згодом були в облозі в Пренесте. Після перемоги, Сулла взяв Рим.

Почувши про це лихо, Понтій Телезін і луканський вождь Марк Лампоній зібрали значні сили, щоб звільнити Марія. Але, виявивши, що армії Сулли перекривають дорогу до міста та загрожують їхнім тилам, вирішили рушити до міста Рим й розбили табір біля воріт Коллін.

Деякі римські джерела представляють самнітів як корисливу сторону, яка скористалася громадянською війною, щоб підірвати Римську республіку, прикидаючись, що допомагає справі Марія. За словами Флора, вони спустошили Кампанію, в той час як Веллей Патеркул описав Телесіна як людину, «відважну духом і діями, і до глибини душі ненавидячу саму назву Риму»[2]. 1 листопада 82 року до Р.Х. самніти та лучани зазнали поразки в битві біля воріт Коллін, яка тривала до ночі. Наступного дня Телезіна знайшли смертельно пораненим на полі; за словами Веллея, він мав вигляд завойовника, незважаючи на поразку. Його голову відрубали і виставили перед стінами Пренесте, де брат Телезіна потім у відчаї покінчив життя самогубством. Із втратою свого природного лідера, самніти розсіялися, а їхні військові зусилля зазнали краху. З Телезіном закінчився останній вираз опору самнітів проти римського панування.

Роль в громадянській війніРедагувати

Коли Сулла висадився у Південній Італії 83 року, самніти зайняли вичікувальну позицію; завдяки цьому Сулла зміг пройти через них без бою. Ще на кордоні між Апулією і Луканією, згідно з мемуарами самого диктатора, йому зустрівся раб «якогось Понтія, одержимого божественним натхненням, і сказав, що його вустами Беллона сповіщає Суллі успіх і перемогу в цій війні, але якщо той не поспішить, згорить Капітолій». Це передбачення справдилося точно в зазначений день, 6 липня того ж року. Багато дослідників вважають, що кажучи про Понтія мають на увазі Понтія Телезіна; таким чином Сулла міг натякати вже після закінчення війни на причетність самнітів до підпалу, щоб виправдати репресії проти них.

Перша згадка про самнітів в лавах однієї з армій тієї війни відноситься до початку 82 року до Р.Х., коли Сулла, розбивши Гая Марія Молодшого при Сакрипорті, захопив безліч полонених. Полонених, які виявилися самнітами, він наказав перебити[5]. Після низки нових перемог сулланців, Понтій Телезін відкрито підтримав маріанську партію, коли міг розраховувати на збереження відносної незалежності Самнії. Відповідно до Флору, Понтій разом із луканцем Марком Лампонієм пограбував Етрурію і Кампанію так, як це робили свого часу Пірр і Ганнібал. Потім Телезін, Лампоній та капуанець Гутта зібрали 70-тисячну армію і рушили на Пренесті, на допомогу обложеному там Суллою Марію Молодшому. Цей наступ не вдався, оскільки сулланці зайняли єдиний гірський прохід на шляху.

Пізніше (наприкінці жовтня 82 року до Р.Х.) Понтій Телезін на чолі 40-тисячного війська зробив ще одну спробу розблокувати Пренесте. Опинившись між арміями Сулли і Гнея Помпея, він змінив напрямок і рушив Соляною дорогою на Рим, плануючи зруйнувати місто. Одночасно на Рим рухалися і залишки армії Карбона. Цей похід міг бути як жестом розпачу, адже у Римі армія Телезіна виявлялася відрізаною від шляхів можливого відступу, і стратегічним маневром, розрахованим те що, що Сулла залишить зручні для оборони позиції у горах і буде змушений дати бій на рівнині, де у численної армії італіків і маріанців були шанси на перемогу, а Марій зможе, нарешті, прорвати ослаблену блокаду Пренесте.

Битва у Коллінських ворітРедагувати

Біля стін Риму самніти та луканці відбили вилазку загону аристократичної кінноти. У місті вже почалася паніка, коли прибула армія Сулли, що залишила свої неприступні позиції для порятунку Риму. Перед битвою з ворогом, який перегородив йому шлях біля Коллінських воріт, Телезін сказав у своєму зверненні до війська:

«Ніколи не будуть винищені вовки, викрадачі свободи Італії, доки не буде вирубано ліс, в якому вони мають звичай ховатися»[2].

У запеклій битві війська антисуланської коаліції змогли втекти через лівий фланг противника, так що деякі з тих, хто втік, навіть досягли табору Офелли зі звісткою про повний розгром. Вже вночі битва закінчилася перемогою Сулли. Телезін був тяжко поранений у бою, і наступного дня його знайшли «напівживим, але за виразом обличчя він більше був схожим на переможця, ніж на переможеного». Залишається незрозумілим, чи був він добитий чи помер від ран; відомо тільки, що його голову Сулла відправив до війська, що тримав в облозі Пренесте, і її пронесли навколо міста на вістрі меча, щоб деморалізувати захисників. Про Телезіна як командувача біля Коллінських воріт повідомляє також Флор[6].

В легендах та літературіРедагувати

  1. Деякі джерела називають людину на ім'я Понтій Телезін одним із захисників Пренесте. Коли мешканці міста вирішили здатися Суллі, Телезін разом із Гаєм Марієм зник у підземних ходах. Там він задушив Марія на його прохання
  2. За іншою версією, вони, бачачи, що порятунку немає, домовилися вбити один одного мечами, але Марій виявився більш швидким і вбив Телезіна, послабивши «поблизу свого тіла руку пронизаного товариша».
  3. Веллей Патеркул пише, що товаришем Гая Марія в його останні години був молодший брат Телезіна. Це єдине джерело, яке повідомляє і про командування Телезіна над самнітською армією, і про обставини смерті Гая Марія.
  4. В польських хроніках існує легенда про втечу ряду знаних італійців в I століття до Р.Х. в Литву. На цій легенді заснована частина родословної дворянського роду Потьомкіних:

«Походження того роду з держави Римського королівства Неаполітанського є княжество по древньому нареченню Самницького… від князя самницького Понціуша Телезіна… Дав він, князь Понціуш, зрідня своєму місцю Понціушу… ріки Потенції. І з того часу почав він зватись и при ньому будучи його родичами Потемтіни, а по слов'янськи Потьомкіни… Зрідня їх, відбив з володіння свого, жили на Польській землі и були за честь їм дані від королів польських маєтності великі».

5. Понтій Телезін діє у романах Мілія Єзерського «Марій і Сулла» та Колін Маккалоу «Фаворити Фортуни».

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати