По́ле до́пуску (англ. tolerance zone) — поле, обмежене найбільшим і найменшим граничними розмірами, яке визначається величиною допуску і його положенням відносно номінального розміру. У разі графічного зображення поле допуску міститься між двома лініями, що відповідають верхньому та нижньому відхиленням відносно нульової лінії[1].

Основні поняття системи допусків і посадок

Основні поняттяРедагувати

При одному і тому ж допуску для одного і того ж номінального розміру можуть бути різні поля допусків. Для графічного зображення полів допусків, що дозволяє зрозуміти співвідношення номінального та граничних розмірів, граничних відхилень і допуску, введено поняття нульової лінії.

Нульова лінія — лінія, що відповідає номінальному розміру, від якої відкладаються відхилення розмірів у разі графічного зображення полів допусків та посадок. Якщо нульова лінія розташована горизонтально, то додатні відхилення відкладаються вгору від неї, а від'ємні — вниз[1]. Якщо нульова лінія розташована вертикально, то позитивні відхилення відкладаються вправо від нульової лінії.

Поле допуску у системі допусків і посадокРедагувати

Поля допусків отворів і валів можуть займати різне положення відносно нульової лінії, що необхідно для утворення різних посадок. Розрізняють початок і кінець поля допуску. Початком поля допуску є границя, що відповідає найбільшому об'єму деталі і дозволяє відрізнити придатні деталі від виправних бракованих. Кінцем поля допуску є границя, що відповідає найменшому об'єму деталі і дозволяє відокремити придатні деталі від невиправних бракованих.

У системі допусків і посадок для отворів початок поля допуску визначається лінією, відповідної нижньому (основному) відхиленню, кінець поля допуску — лінією, що відповідає верхньому відхиленню. Для валів початок поля допуску визначається лінією, відповідної верхньому (основному) відхиленню, кінець поля допуску — лінією, що відповідає нижньому відхиленню.

ПозначенняРедагувати

Поле допуску позначається поєднанням букви (букв) основного відхилу і порядкового номера квалітету[2].

Наприклад: g6, js7, H7, Н11.

Позначення поля вказується після номінального розміру елементу.

Наприклад: 40g6, 40Н7, 40Н11.

В обґрунтованих випадках допускається позначати поле допуску з основним відхилом Н символом «+IT», з основним відхилом h — символом «—IT», з відхилами js чи JS — символом «±IT/2».

Наприклад: +IT14, —IT14, ±IT14/2.

Поле допуску формиРедагувати

Поле допуску форми — зона в просторі чи на площині, усередині якої мають міститися усі точки реального розглядуваного елемента в межах нормованої ділянки, ширина або діаметр якої визначається значенням допуску, а розташування відносно реального елемента — прилеглим елементом[3].

Докладніше: Допуск форми

Поле допуску розташуванняРедагувати

Поле допуску розташування — зона в просторі чи заданій площині, усередині якої повинен міститися прилеглий елемент або вісь, центр, площина симетрії в межах нормованої ділянки, ширина або діаметр якої визначаються значенням допуску, а розташування відносно баз — номінальним розташуванням розглядуваного елемента[3].


Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б ДСТУ 2500-94 Єдина система допусків і посадок. Терміни та визначення. Позначення і загальні норми.
  2. ДСТУ ISO 286-1-2002 Допуски і посадки за системою ISO. Частина 1. Основи допусків, відхилів та посадок.
  3. а б ДСТУ 2498-94 Допуски форми та розташування поверхонь. Терміни та визначення.

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Вискребенцев Е. П. Допуски та посадки гладких циліндричних з'єднань у завданнях та прикладах [Текст]: навч. посібник / Е. П. Вискребенцев ; Донбаський держ. технічний ун-т. — Алчевськ: ДонДТУ, 2005. — 216 с.: рис., табл. — ISBN 966-310-070-2
  • Допуски і посадки [Текст]: навч. посібник / Г. І. Влащенко [та ін.]; ред. Л. М. Тіщенко. — Харків: Видавництво Ч. П. Червяк, 2005. — 177 с.: рис., табл. — Бібліогр.: с. 177. — ISBN 5-7763-1167-5