Покотило Людмила Василівна

Людмила Василівна Покотило (нар. 10 липня 1971) — радянська, українська та російська футболістка та тренерка, півзахисниця.

Ф
Людмила Покотило
Особисті дані
Повне ім'я Людмила Василівна Покотило
Народження 10 липня 1971(1971-07-10) (52 роки)
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Росія Росія
Позиція півзахисниця
Інформація про клуб
Поточний клуб завершила кар'єра
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1987—1988 СРСР «Більшовик» (Київ) ? (?)
1989—1990 СРСР «Нива» (Баришівка) ? (?)
1991—1993 Україна «Арена» (К) ? (?)
1995—1996 Росія ЦСК ВПС 15+ (0)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1996 Росія Росія 1 (0)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце

2019-н.ч.
Україна СК «Вишневе»
Україна «Колос» (Ковалівка)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Життєпис ред.

Футболом захоплювалася з підліткового віку. Дорослу футбольну кар'єру розпочала 1987 році в київському «Більшовику», перший тренер — Леонід Петрович Чернов[1]. У 1989 році під час товариського матчу проти «Ниви», талановиту півзахисницю помітили представники баришівського клубу й запросили в команду. Разом з «Нивою» двічі вигравала чемпіонат СРСР (1989, 1990). У 1991 році перейла до київської «Арени», у складі якої в останньому розіграші чемпіонату СРСР столичний клуб фінішував 4-им. У першому розіграші незалежного чемпіонату України стала срібною призеркою[1]. Наступного сезону вже під керівництвом Володимира Євгеновича Ішкова «арена-Господар» оформила «золотий дубль», виграла чемпіонат та кубок країни[1]. У 1994 році перейшла в київське «Динамо», але вже в кінці року з ініціативи Григорія Суркіса жіночу команду «Динамо» розформували[2].

Після цього виїхала до Росії, де стала гравчинею одного з двох найсильніших тогочасних клубів країни, ЦСК ВПС (Самара)[1]. У команді виступала з 1995 по 1996 рік[3][4]., визнавалася найкращою захисницею чемпіонату. Тому вирішила прийняти пропозицію захищати на міжнародному рівні Росію, але за вище вказану збірну майже не грала. Потім намагалася переїхати за кордон, але через бюрократичні перепони не грала протягом двох років. Завдяки Олександру Федоровичу Чубарову працевлаштувалася в одній з команд німецької Оберліги, де через півтора року завершила кар'єру гравчині[1].

Потім повернулася до України, працювала в букмекерській конторі. Отримала тренерську ліцензію категорії «C»[1]. Потім півтора року очолювала жіночу збірну Ірану з футзалу, разом з якою займали 4-те місце на чемпіонаті Азії. Потім повернулася до України. Тренувала клуб Першої ліги СК «Вишневе»[1]. З 1 серпня 2019 року — головна тренерка ковалівського «Колоса»[5]

Досягнення ред.

Клубні ред.

«Нива» (Баришівка)
  •   Чемпіонат ВДФСОП
    •   Чемпіон (1): 1989
«Арена» (Київ)
ЦСК ВПС
  • Кубок чемпіонаів Співдружності
    •   Володар (1): 1996[6]

У збірній ред.

Росія
  • Кубок Бразилії
    •   Бронзовий призер (1): 1996[7]

Індивідуальні ред.

  •   У списку 33-х найкращих футболісток чемпіонату Росії (1): 1995[8]

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж Людмила Покотило: «Жіночий футбол – це прекрасна гра…»[недоступне посилання]
  2. Високий Вал :: Михайло Ющенко: «Суркіс не любить жіночого футболу». Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 22 травень 2013. 
  3. Список игроков ЦСК ВВС, вошедших в заявку 1995 года. womenfootball.ru. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 1 квітня 1995. 
  4. Список игроков ЦСК ВВС, вошедших в заявку 1996 года. womenfootball.ru. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 1 квітня 1996. 
  5. Профіль тренера [Архівовано 29 квітня 2021 у Wayback Machine.] на сайті womensfootball.com.ua
  6. М.Н.Кацман, С.О.Фадеев. Краткая энциклопедия женского футбола. — Калуга : «Калуга вечерняя», 1996. — 145 с. — 1000 прим.
  7. Brazil Cup 1996 (Women) (Campinas). RSSSF. Архів оригіналу за 1 листопада 2012. Процитовано 27 квітня 2001. 
  8. 33 лучших сезон 1995. womenfootball.ru. Архів оригіналу за 7 жовтня 2020. Процитовано 1 грудня 1995. 

Посилання ред.