Відкрити головне меню

Повстання в Афінському Політехнічному університеті

Танк AMX-30 атакує Політехніон

Повстання в Афінському Політехнічному університеті — повстання студентів Афінського національного технічного університету проти диктатури «чорних полковників», що розпочалось 14 листопада 1973 року в Афінах. 17 листопада повстання було жорстоко придушене військовими. Щороку 17 листопада відзначається в Греції як загальнонаціональний день пам'яті[1].

ПередумовиРедагувати

21 квітня 1967 року в Греції був встановлений диктаторський режим військової хунти, який фактично скасував громадянські права, розпустив усі діючі на той час політичні партії, їх лідери мали виїхати із країни або ж опинитись у в'язниці.

1973 р. визнаний лідер хунти та фактично Президент Грецької республіки Георгіос Пападопулос почав проводити політику «лібералізації» режиму. Серед заходів в тому числі було й звільнення політичних в'язнів та навіть часткова відміна цензури, а також обіцянки надати нову конституцію та провести нові вибори задля повернення до народного демократичного правління. Опозиційні сили, в тому числі соціалісти, таким чином отримали можливість проведення політичних заходів у відношенні хунти.

Соратники ж Пападопулоса, намагаючись контролювати всі аспекти політичного життя країни, втрутились у питання студентського самоврядування ще 1967 року: заборонили студентські виборів в університетах, натомість голови студентської та ректорської ради тепер призначались «згори». Ці заходи зрештою призвели до повного відторгнення режиму примусу молоддю. З того часу спорадично здійснювались поодинокі спроби вияву протесту, а перші масові громадські заходи, спрямовані проти хунти, були проведені 21 лютого 1973 р.

21 лютого 1973 студенти-правники оголосили страйк і забарикадувався всередині будівлі юридичного факультету Національного Афінського університету, вимагаючи скасування закону, що встановлював примусову військову повинність, яку мали нести юнаки-студенти, із відривов у навчанні. Поліції було дано наказ втрутитися, багато студентів стали жертвами жорстоких дій поліції.

Опис подійРедагувати

14 листопада 1973 року студенти Афінського політехнічного університету (Політехніону) оголосили страйк на знак протесту проти військового режиму полковників. Студентів оголосили себе грец. Ελεύθεροι Πολιορκημένοι — Вільними петербурцями, посилаючись на вірші грецького національного поета Діонісіоса Соломоса, натхненного боротьбою проти Османської імперії при Месолонгіоні. Студенти забарикадувались в стінах університету, захопили радіостанцію, час від часу передаючи в ефір, як пізніше згадуватиме Марія Даманакі, одна з активісток подій, пізніше грецький політик:

«Народу Греції, ось Політехніон — флагман нашої та вашої боротьба, нашої спільної боротьба проти диктатури та боротьби за демократію!»

Невдовзі тисячі працівників вийшли на вулиці та приєдналися до молоді під стінами університету та збирались у масові мітінги на центральних площаї та вулицях столиці Греції. Акції протесту тривали ще три дні — ситуацію вже майже неможливо було контролювати. До вечора 16 листопада почалися зіткнення демонстрантів з поліцією, які поступово охопили весь центр міста. О 21:00 в центрі Афін вже були вибудовані барикади, спалахували пожежі, зафіксовано кілька випадків стрілянини.

У перші години 17 листопада 1973 року уряд країни віддає наказ атакувати університет танкам. Незабаром після цього, Маркезініс сам мав принизливе завдання просити Пападопулоса знову ввести військове положення. В районі студмістечка політехнічного університету вимкнули вуличне освітлення. Навпроти університету вишикувалися танки, близько 3:00 години ранку 17 листопада AMX 30 зламав головні ворота студмістечка університету.

 
Монумент жертвам Політехніону, Драма

За свідченнями офіційного розслідування, проведеного після падіння хунти, жоден зі студентів Політехніону не постраждав в ході інциденту. Реальна ж кількість лише загиблих становила 24 цивільні особи, серед 19-річний Міхаліс Міроянніс, вбитий офіцером поліції, старшокласник Діомедіс Комненос та п'ятирічний хлопчик, що випадково опинилися в перестрілці у передмісті Зографу. У звітах про судові засіданнях, проведені після падіння хунти, були відновлені та документально зафіксовані обставини загибелі багатьох мирних жителів в ході повстання. Крім того сотні цивільних осіб отримали поранення різного ступеню важкості.[2]

Дімітріос Іоаннідіс був обвинувачений у підбурюванні командирів спецпідрозділів внутрішньої армії з метою здійснення злочинних діянь. Був засуджений до смерті, пізніше вирок було замінено на довічне ув'язнення, яке він відбував впродовж 35 років у в'язниці Корідаллоса. Він не став розкаюватися в злочинах, і грецький суд відмовив йому в проханні про помилування у вересні 2008 року. Після відновлення демократичного уряду жертв Політехніона проголосили національними героями, їх вшановують на державному рівні, встановляють пам'ятники. Грецькі університети з моменту відновлення демократичного ладу отримали можливість користуються правом екстерриторіальності — поліції вхід у них заборонений. Допустити поліцію на територію університету може тільки одностайне рішення ректорської ради, яка складається з викладачів та студентів.

Судовий процесРедагувати

Після відновлення демократії 30 грудня 1975 року після шестимісячного процесу суд визнав винними 20 з 32 обвинувачених у трагічних подіях в Політехнічному університеті. Найбільш суворі вироки отримали:

  • Дімітріос Іоаннідіс: 7 довічних термінів за підбурювання до вбивства 38 осіб і замах на вбивства із позбавленням політичних прав.
  • Георгіос Пападопулос: 25 років позбавлення волі за співучасть у вбивствах і замаху на умисне вбивство із позбавлення політичних прав.
  • Ставрос Варнавас (лейтенант Ε.Α.): 3 довічних терміни за підбурювання до вбивства 17 осіб із постійним позбавлення політичних прав.
  • Ніколаос Дертіліс (бригадир Ε.Α.): довічне ув'язнення і вічний позбавлення політичних прав за вбивство студента Міхаліса Міроянніса.

Чотири інші старші офіцери отимали до 25 років ув'язнення за звинуваченням у 12 вбивствах і 56 замахах на вбивство і десять років позбавлення політичних прав. Інші 12 обвинувачених отримали від 5 місяців до 10 років позбавлення волі для різних категорій злочинів, в основному за підбурювання до вчинення небезпечних для життя травм. При цьому вироки терміном до 1 року підпадали під амністію[3].

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати