Повжик Володимир Порфирійович
Володимир Порфирійович Повжик (1 лютого 1936, Чернігів — 22 травня 2000, Київ) — український розвідник. Генерал-майор. Начальник Першого Управління Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Української РСР (1989—1991). Т.в.о. Начальника Головного управління розвідки Служби національної безпеки України (1991)[1].
| Володимир Порфирійович Повжик | ||
|---|---|---|
 Генерал-майор СБУ | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
1 лютого 1936 Чернігів | |
| Смерть |
22 травня 2000 (64 роки) Київ | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 1989—1993 | |
| Приналежність |
Україна | |
| Рід військ |
 СБУ | |
| Формування | Перше Управління Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Української РСР | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Життєпис ред.
Народився 1 лютого 1936 року в місті Чернігів. У 1958 році закінчив Одеський технологічний інститут.
З 1958 по 1959 рр. — працював головним механіком Комарівського овочесушильного заводу
З 1959 по 1960 рр. — старшим інженером-механіком Чернігівської обласної спілки споживачів.
З 1960 по 1962 рр. — другий секретар Чернігівського обкому ЛКСМ України.
З 1962 року стає слухачем дворічних курсів підготовки оперативного складу із знанням іноземної мови при Вищій школі Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР ім. Ф. Е. Дзержинського.
У серпні 1964 року йому присвоєно військове звання лейтенанта та призначено старшим оперативним уповноваженим Управління КДБ по Кримській області в українському місті Ялта.
Уся подальша служба проходить у підрозділах зовнішньої розвідки КДБ СРСР. У 1967 ро ці він пройшов підготовку на спеціальних курсах при ВШ КДБ при РМ СРСР ім. Ф. Е. Дзержинського. Після цього перебував упродовж кількох років у довгостроковому закордонному відрядженні в одній з країн Сходу.
Після повернення з-за кордону працював на різних посадах у Першому управлінні КДБ при РМ Української РСР.
У 1974—1978 роках він знову перебуває за кордоном у західно-європейській країні.
У 1978 році — призначений на посаду заступника начальника відділу Першого управління КДБ Української РСР, на якій працює до березня 1979 року. Згодом його підвищено за посадою до начальника відділу, присвоєно військове звання полковника, а з лютого по березень 1986 року він на посаді заступника начальника Першого управління КДБ Української РСР.
З серпня 1986 року по серпень 1989 року — секретар партійного комітету КДБ Української РСР.
У серпні 1989 року призначений начальником Першого управління КДБ Української РСР[2], а в 1991 році присвоєно військове звання генерал- майора.
З вересня по листопад 1991 року тимчасово виконує обов'язки начальника Головного управління розвідки Служби національної безпеки України.
З листопада 1991 по січень 1993 років — перший заступник начальника ГУР Служби безпеки України
З січня 1993 по 26 липня 1993 року — радник Голови групи радників та консультантів Голови СБ України
26 липня 1993 року звільнений у запас Служби безпеки України[3].
22 травня 2000 року помер.[4]
Нагороди та відзнаки ред.
- Орден Червоної Зірки,
- медаль «За трудову доблесть»,
- медаль «За бездоганну службу» 3-го ступеня,
- медаль «За бездоганну службу» 2-го ступеня,
- медаль «За бездоганну службу» 1-го ступеня
Примітки ред.
- ↑ Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них!
- ↑ 1-й отдел — 1-е Управление
- ↑ КЕРІВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 вересня 2017. Процитовано 19 вересня 2017.
- ↑ Керівники української зовнішньої розвідки