Побічна партія (рос. побочная партия, англ. Second subject group) — розділ експозиції або репризи сонатної форми, у якому викладена друга основна музична тема. Як правило, побічна партія пишеться в домінантовій тональності, контрастує з головною, має більший обсяг і завершється сильним і яскравим кадансом.

Гармонія

ред.

Основна гармонічна функція побічної партії — установлення нової тональності. В абсолютній більшості випадків це тональності домінантового напрямку: для мажорних творів — домінантова тональність, для мінорних — домінантова (частіше натуральна) або паралельна. У рідких випадках це може бути паралельна (мінорна) тональність у мажорному творі, або інші терцові співвідношення тональностей. У післякласичній сонатній формі можливі будь-які співвідношення тональностей.

Побічна партія гармонічно є більш «рихлою» у порівнянні зі стійкістю головної. Тому початок побічної партії гармонічно може бути «непевним», не відокремленим чітко від сполучної. Безумовно в гармонічному відношенні тільки заключення (з обов'язковим повним кадансом).

Тематизм

ред.

Тематично, як і образно, побічна партія протистоїть головній. Вона більше орієнтована на мелодію, у якій звичайно більше виражені вокальні риси.

Часто має місце ритмічне відновлення побічної партії. Характерне укрупнення тривалостей і сповільнення руху. Рідше зустрічається активізація руху і дрібніші тривалості.

У фактурі нерідко має місце виражений поділ на мелодію й супровід, що характерно для теми з розвитий мелодією. Набагато рідше зустрічається зворотне — поліфонічне насичення фактури.

У деяких випадках у побічній партії використається тема головної (але обов'язково в новій тональності) або в первісному виді, або в трохи модифікованому. Це явище мало місце у творчості Гайдна, коли ще не зложилося обов'язкове образне протиставлення партій, як виняток — у Бетховена (наприклад, у першій частині «Аппассіонати»). У післякласичну епоху це було пов'язане з появою монотематизму і являє собою в сутності інше явище.

Тематично побічна партія вільніша, ніж головна, і може мати декілька (до трьох) тем. При цьому одна з тем домінує, інші виконують функцію вступу або доповнення.

Форма

ред.

Форма побічної партії також вільна й допускає безліч варіантів. Частіше інших це період, велика пропозиція або проста двочастинна форма.

Зрушення

ред.

Зрушення (прорив, зсув) — часте явище в побічній партії. Зрушенням називається раптове порушення характеру й поява контрастних елементів головної або сполучної партій. Зрушення — ще одне відбиття основного конфлікту, що з усією силою буде розкритий у розробці. При цьому виникає істотне розширення й форма побічної партії фактично руйнується.

Контраст у момент зрушення може бути різної сили. Це може бути й поява дисонуючої гармонії (найбільш слабкий контраст), і вторгнення матеріалу головної партії в її початковому характері (найсильніший варіант, особливо при драматичної головній і ліричній побічній).

Джерела

ред.
  • Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
  • Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)
  • Кюрегян Т. Форма в музыке XVII—XX веков. М., 1998. ISBN 5-89144-068-7
  • Мазель Л. Строение музыкальных произведений. М.: «Музыка», 1979
  • Холопова В. Формы музыкальных произведений. Санкт-Петербург, «Лань», 1999. ISBN 5-8114-0032-2
Сонатна формаш
експозиція розробка реприза кода
Головна партія····Сполучна партія····Побічна партія