Побічна партія (рос. побочная партия, англ. Second subject group) - розділ експозиції або репризи сонатної форми, у якому викладена друга основна музична тема. Як правило, побічна партія пишеться в домінантовій тональності, контрастує з головною, має більший обсяг і завершється сильним і яскравим кадансом.

ГармоніяРедагувати

Основна гармонічна функція побічної партії - установлення нової тональності. В абсолютній більшості випадків це тональності домінантового напрямку: для мажорних творів - домінантова тональність, для мінорних - домінантова (частіше натуральна) або паралельна. У рідких випадках це може бути паралельна (мінорна) тональність у мажорному творі, або інші терцові співвідношення тональностей. У післякласичній сонатній формі можливі будь-які співвідношення тональностей.

Побічна партія гармонічно є більш "рихлою" у порівнянні зі стійкістю головної. Тому початок побічної партії гармонічно може бути "непевним", не відокремленим чітко від сполучної. Безумовно в гармонічному відношенні тільки заключення (з обов'язковим повним кадансом).

ТематизмРедагувати

Тематично, як і образно, побічна партія протистоїть головній. Вона більше орієнтована на мелодію, у якій звичайно більше виражені вокальні риси.

Часто має місце ритмічне відновлення побічної партії. Характерне укрупнення тривалостей і сповільнення руху. Рідше зустрічається активізація руху і дрібніші тривалості.

У фактурі нерідко має місце виражений поділ на мелодію й супровід, що характерно для теми з розвитий мелодією. Набагато рідше зустрічається зворотне - поліфонічне насичення фактури.

У деяких випадках у побічній партії використається тема головної (але обов'язково в новій тональності) або в первісному виді, або в трохи модифікованому. Це явище мало місце у творчості Гайдна, коли ще не зложилося обов'язкове образне протиставлення партій, як виняток - у Бетховена (наприклад, у першій частині "Аппассіонати"). У післякласичну епоху це було пов'язане з появою монотематизму і являє собою в сутності інше явище.

Тематично побічна партія вільніша, ніж головна, і може мати декілька (до трьох) тем. При цьому одна з тем домінує, інші виконують функцію вступу або доповнення.

ФормаРедагувати

Форма побічної партії також вільна й допускає безліч варіантів. Частіше інших це період, велика пропозиція або проста двочастинна форма.

ЗрушенняРедагувати

Зрушення (прорив, зсув) - часте явище в побічній партії. Зрушенням називається раптове порушення характеру й поява контрастних елементів головної або сполучної партій. Зрушення - ще одне відбиття основного конфлікту, що з усією силою буде розкритий у розробці. При цьому виникає істотне розширення й форма побічної партії фактично руйнується.

Контраст у момент зрушення може бути різної сили. Це може бути й поява дисонуючої гармонії (найбільш слабкий контраст), і вторгнення матеріалу головної партії в її початковому характері (найсильніший варіант, особливо при драматичної головній і ліричній побічній).

ДжерелаРедагувати

Сонатна формаш
експозиція розробка реприза кода
Головна партія····Сполучна партія····Побічна партія