Відкрити головне меню
Конструкція радянського плащ-намету.

Плащ-намет — різновид верхнього одягу, який переважно використовується у збройних силах та інших силових структурах, призначений для захисту від дощу і вологи. Виріб може виконувати роль плаща та намету, та становить переносне похідне наметове майно на одну людину, що виготовляється з водостійкої тканини[1]. За необхідності плащ-намет дозволяє використовувати його для виготовлення носилок або волокуш для транспортування поранених або хворих.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Перші спроби створення плащ-наметів почали використовувати в Російській імператорській армії ще за часів Петра I. Тоді солдати для захисту від дощу та вологи використовували плащ-опанчі. У 1761 році з'явилися опанчі з коміром-капюшоном. З квітня 1882 року плащ-намет став обов'язковим елементом солдатського похідного спорядження, а з 1894 року в Росії в стандартну екіпіровку офіцерів увійшла непромокальна плащ-накидка. У 1936 році плащ-намети були введені для забезпечення командного і рядового складу (бійців) стрілецьких частин РСЧА.

До комплекту плащ-намету входили:

  • полотнище плащ-намету (розміром 180 × 180 сантиметрів), з приналежністю[1]:
    • розбірна стійка, що складається з двох напівстійок-стрижнів, довжиною по 65 сантиметрів;
    • два приколиша;
    • шнуровочна мотузка.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати