Писанко Ігор Миколайович
Писанко Ігор Миколайович (1941—2010) — український оператор документального кіно. Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1973).
| Писанко Ігор Миколайович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився | 20 червня 1941  Київ, Українська РСР, СРСР | |||
| Помер | 30 березня 2010 (68 років) | |||
| Громадянство |  СРСР Україна | |||
| Діяльність | оператор-постановник, кінооператор | |||
| Діти | Руслана Писанка | |||
| Членство | Національна спілка кінематографістів України | |||
| Нагороди та премії | ||||
 | ||||
|
| ||||
Життєпис
ред.Народився 20 червня 1941 р. в Києві. З 1973 р. працював на кіностудії «Укркінохроніка».
Зняв стрічки: «Я бачу», «П'ять героїчних років» (у співавт. з Я. Лейзеровичем i І. Кацманом), «Україна, земля і люди» (1971), «Радянська Україна» (1972, у співавт. Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка, 1973), «Легенди Криму», «Над Україною небо високе» (1972), «Поема про Донецький край» (1974, у співавт. з Я. Лейзеровичем), «Земля Сірії» (1974), «Шлях звершень» (у співавт. з В. Кукоренчуком i В. Кріпченком), «З маршруту не повернулись», «200 років Дніпропетровську» (1975), «Венеція», «Генерал Кирпонос» (1977), «Два роки в абвері» (1978), «Батьківщина моя» (у співавт.), «Розум, честь і совість епохи» (1978, у співавт. з О. Лісовим, О. Косіновим i В. Кукоренчуком. Диплом і Перший приз XI Всесоюзного кінофестивалю, Єреван, 1978), «Дорогою батьків» (1978, у співавт. з О. Косіновим. Перша премія Всесоюзного конкурсу на найкращий фільм до 60-річчя ВЛКСМ), «Гірке відлуння» (1979, у співавт. з В. Хотіновим), «Чуєш, брате мій» (1979, у співавт.; реж. І. Грабовський), «Марія з Малої землі» (у співавт.), «Слово про п'ятирічку» (1980), «Вони з 41-го» (у співавт.), «Звершення» (1981), «Ранок республіки» (1983, у співавт.; реж. А. Федоров), «Зоряний час Либіді» (1990), «Гомоніла Україна» (1991), «Христос воскрес» (1991, реж. В. Сперкач)[1], «Благонадійність» (1995) та ін.
Був членом Національної Спілки кінематографістів України.
Помер 30 березня 2010 року у віці 68 років[2]. Похований разом із родиною на Берковецькому кладовищі (ділянка № 19, 50°30′1.85″ пн. ш. 30°23′28.53″ сх. д. / 50.5005139° пн. ш. 30.3912583° сх. д.).
Родина
ред.- Син — телеоператор Олег Писанко (1967—2012).
- Невістка — заслужена журналістка України Людмила Островенко-Писанко (нар. 1971)[3].
- Донька — акторка, телеведуча Руслана Писанка (Писанко) (1965—2022).
Примітки
ред.Література
ред.- Спілка кінематографістів України. — К., 1985. — С. 123;
- Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 459 . — ISBN 5-88500-042-5.
- Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 474 . — ISBN 5-88500-071-9.
- Хто є хто в Україні. — К., 2000. — С. 371;
- Шевченківські лауреати: 1962–2001. — К., 2001. — С. 427.