Петула Кларк (англ. Petula Clark, нар. 15 листопада 1932, Епсом) — британська співачка, актриса і композитор, чия кар'єра триває вже сім десятиліть. Світової слави вона досягла в 1960-х роках, завдяки таким хітам як «Downtown», «I Know a Place», «My Love», «Colour My World», «A Sign of the Times» і «Don't Sleep in the Subway». За роки своєї активної музичної діяльності у світі розійшлося понад 68 мільйонів примірників її альбомів.[6]

Петула Кларк
англ. Petula Clark
Ім'я при народженні англ. Sally Clark[1]
Псевдо Petula Clark
Народилася 15 листопада 1932(1932-11-15)[2][3][…] (91 рік)
Юелл[d], Epsom and Ewelld, Суррей, Англія, Велика Британія
Країна  Велика Британія
Діяльність дитина-акторка, співачка, композиторка, акторка театру, кіноакторка, студійна виконавиця
Знання мов німецька, італійська, французька і англійська[5]
Роки активності 1942 — тепер. час
Жанр поп
Magnum opus Downtown[d]
Батько Leslie Clarkd
Нагороди
Командор Ордена Британської імперії Командор ордена Мистецтв і літератури
IMDb ID 0164379
Сайт petulaclark.net

Біографія ред.

Як співачка Петула Селлі Олвін Кларк (англ. Petula Sally Olwen Clark) дебютувала будучи ще дитиною в церковному хорі, а в роки Другої світової війни вона стала виступати на радіо BBC. У 1944 році вона вперше з'явилася на великому екрані, виконавши надалі ряд невеликих ролей в британських фільмах категорії «B». У 1950-х роках Кларк багато працювала на телебаченні, а до середини десятиліття активно зайнялася музичною кар'єрою, підписавши в 1955 році контракт із звукозаписною студією «Pye Records», з якою співпрацювала подальші пару десятиліть.

Після успішних виступів у паризькій «Олімпії» в 1958 році вона записала кілька хітів французькою, а також прокотилася з гастролями по Франції і Бельгії. У подальші роки Петула Кларк була найбільш затребувана у Франції, хоча записала і кілька успішних хітів у Великій Британії. Світової слави вона досягла завдяки хіту «Downtown», записаному в 1964 році відразу на декількох мовах, який приніс співачці престижну премію «Греммі». У січні 1965 року пісня зайняла перші позиції в американських чартах і розійшлася тиражем в три мільйони примірників.

До середини 1970-х років Петула Кларк помітно скоротила свої виступи, присвятивши себе чоловікові, продюсеру Клоду Вольфу, і трьом дітям.

В кінці 1960-х років Кларк відродила свою акторську кар'єру, знявшись у двох музичних фільмах. У «Веселці Фініана» її колегою по екрану був прославлений Фред Астер, і роль Шенон МакЛонерган принесла їй номінацію на «Золотий глобус». Рік потому вона знялася з Пітером О'Тулом в музичній екранізації класичної новели Джеймса Хілтона «Прощавай, містер Чіпс».

Надалі вона продовжила свої музичні виступи, на початку 1990-х років дебютувала на Бродвеї, а також гастролювала з власною театральною постановкою, де розповідала про своє життя і кар'єру. У 1998 році королева Великої Британії Єлизавета II присудила їй звання командора Британської імперії[7].

Примітки ред.

  1. https://www.silversurfers.com/culture/music-culture/the-very-best-of-petula-clark/
  2. Deutsche Nationalbibliothek Record #134347897 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. SNAC — 2010.
  4. Internet Broadway Database — 2000.
  5. CONOR.Sl
  6. Petula Clark Official Website (biography). Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 23 березня 2010. 
  7. New Year Honours: Success of song for Diana propels Elton John to a popular knighthood — News — The Independent. The Independent. 31 грудня 1997. Процитовано 17 травня 2009. 

Посилання ред.