Диференціальний переріз розсіювання
Диференціа́льний пере́різ розсі́яння — це відношення числа частинок, розсіяних в тілесний кут до потоку частинок, які падають на мішень та до величини тілесного кута, густина ймовірності розсіяння в даний тілесний кут.
Диференціальний переріз розсіювання | |
Розмірність | |
---|---|
Символ величини (LaTeX) |
Позначається здебільшого σ і має розмірність площі. Оскільки метр квадратний чи сантиметр квадратний надто великі величини, то переріз розсіяння вимірюється звичайно у барнах.
Якщо dN — число частинок, які потрапили при розсіюванні в , а I — потік частинок, які падають на мішень, то
- .
Диференціальний переріз є характеристикою процесів розсіяння в багатьох галузях фізики, включно з розсіянням електромагнітних хвиль, атомів, йонів елементарних частинок і квазічастинок.
Диференціальний переріз розсіяння залежить від кута розсіяння й енергії. При непружному розсіянні він залежить також від втрати енергії на збудження.
Аналогічним чином вводиться величина диференціального перерізу розсіяння для хвиль.
- ,
де Φ — інтенсивність хвилі, яка розсіялася в тілесний кут .
Інтегральний переріз
ред.При інтегруванні диференціального перерізу розсіяння по повному сферичному куту отримують інтегральний (повний) переріз розсіяння
Двічі диференціальний переріз
ред.При непружному розсіянні хвиль та частинок додатковою характеристикою є втрачена частинкою енергія. В такому випадку вводиться двічі диференціальний переріз розсіяння, який визначається ймовірністю актів розсіювання у сферичний кут при втраті енергії в діапазоні від E до E + dE.
Походження терміна
ред.Термін "переріз" уживається за аналогією із розсіянням на твердому тілі. Якщо на тіло падає потік частинок, то кількість відбитих частинок визначатиметься поперечним перерізом тіла.
Див. також
ред.Джерела
ред.- Федорченко А.М. (1975). Теоретична механіка. Київ: Вища школа., 516 с.
- [недоступне посилання Вакуленко М. О. Тлумачний словник із фізики : [6644 статті] / М. О. Вакуленко, О. В. Вакуленко. – К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008. – 767 с.
Це незавершена стаття з фізики. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |