Пастуший неоліт
Пастуший неоліт (англ. Shepherd Neolithic) — назва, запропонована англомовними археологами для археологічної індустрії невеликих кам'яних знарядь, що походять з місцевості поблизу міста Хермель на півночі долини Бекаа в Лівані.[1]
Характеристика
ред.Матеріали, пов'язані з пастушим неолітом, розпорошені в незначній концентрації на великій території на півночі долини Бекаа. Французькі дослідники М. Бійо (M. Billaux) і Анрі Флейш (Henri Fleisch[en]) відзначали, що кремінь знарядь пастушого неоліту був вищої якості, ніж крихкий кремінь з довколишнього конголомерату, що свідчить про його імпорт звідкись здалеку. Вони виділяли три групи кременю: світло-коричневий, червоно-коричневий та сіро-шоколадний (останній мав різні відтінки, і його відмінною особливістю був «пустельний блиск», «desert shine»).
Для цієї індустрії характерні вироби невеликого розміру, зазвичай від 2,5 до 4 см, як правило доволі товсті, на відміну від добре відомих археологам геометричних мікролітів. У складі індустрії, у свою чергу, виділяється невелика група кам'яних виробів зі своїми характерними особливостями: це короткі зазубрені або зубчасті леза, кінцеві шкребки, поперечні шкребки на тонких відтщепах та свердла з міцними наконечниками.
Проблатичним залишажться ототожнення знарядь пастушого неоліту зі знараддями, що були відомі археологам раніше. Зовні вони нагадували вироби леваллуазької індустрії, однак є й елементи подібності з гігантолітами, або «хибним Леваллуа» неясної стратиграфії, проте явно пізнішого походження, ніж Леваллуа. На них є ознаки ретельної обробки, при цьому заготовки могли бути повторно використані як шкребки.
Пам'ятки
ред.Типовими пам'ятками пастушого неоліту є Каа, Qaa[en] і Макне I[en].
Серед інших городищ, де виявлена індустрія пастушого неоліту, варто згадати Дуріс поблизу Баальбека (Douris[en]), Хермель II, Хермель III, Камух-ель-Хермель[en], Калаат-Таннура[en], Ваді-Бура I.
Датування та класифікація
ред.Індустрія пастушого неоліту вивчена недостатньо. Не надто точну назву дано за матеріалами невеликої колекції, зібраної археологом-єзуїтом Анрі Флейшем (Henri Fleisch[en]).[2]
Флейш класифікував цю індустрію як епіпалеолітичну, оскільки вона не була схожа на відомі зразки палеоліту, мезоліту або навіть керамічного неоліту. Крім того, Флейш припустив, що дану індустрію використовували скотарі-кочівники (звідси й назва).[3][4]
Зв'язок цієї індустрії з очевидно спорідненою індустрією гігантолітів (Heavy Neolithic[en]) долини Бекаа поки не з'ясований, але скорше за все, межа між ними проходила на території поблизу Дуріса (Douris[en]) та Калаат-Таннура (Qalaat Tannour[en]). Археологічні дослідження цієї індустрії ще піднесли достатньо матеріалу, щоб робити висновки про те, чи поширювалася вона на південніші території поблизу Захли та Раяка.[3]
Лоррен Коупленд (Lorraine Copeland[en]) та Пітер Вескомб (Peter J. Wescombe) припустили, що ця індустрія, можливо, датується «достатньо пізно».[2]
Примітки
ред.- ↑ Fleisch, Henri, Les industries lithiques récentes de la Békaa, République Libanaise, Acts of the 6th C.I.S.E.A., vol. XI, no. 1. Paris, 1960.
- ↑ а б Lorraine Copeland; P. Wescombe (1965). Inventory of Stone-Age sites in Lebanon, p. 43. Imprimerie Catholique. Процитовано 21 липня 2011.
{{cite book}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ а б L. Copeland; P. Wescombe (1966). Inventory of Stone-Age Sites in Lebanon: North, South and East-Central Lebanon,. Impr. Catholique. Процитовано 1 січня 2012.
- ↑ Fleisch, Henri., Notes de Préhistoire Libanaise: 1) Ard es Saoude. 2) La Bekaa Nord. 3) Un polissoir en plein air. BSPF, vol. 63.