Параміксовіруси
Вірус кору
Вірус кору
Класифікація вірусів
Група: V
Надцарство: Riboviria
Царство: Orthornavirae
Клас: Monjiviricetes
Ряд: Mononegavirales
Родина: Paramyxoviridae
Посилання
Вікісховище: Paramyxoviridae
Віківиди: Paramyxoviridae
EOL: 8039
ICTV: 01.048
NCBI: 11158

Параміксовіруси (Paramyxoviridae)– родина РНК-вмісних вірусів.

Загальні відомості

ред.

Представники цієї групи характеризуються вираженою гемолітичною активністю, а також здатністю утворювати синцитій у культурах клітин та еозинофільні цитоплазматичні включення. Родина включає парагрипозні віруси, вірус епідемічного паротиту, вірус кору, вірус хвороби Ньюкаслу тощо.

Будова

ред.

Віруси мають сферичну форму та діаметр від 100 до 300 нм, іноді зустрічаються гігантські поліплоїдні частинки до 800 нм у діаметрі. Молекулярна маса віріонів 500—700 мегадальтон, коефіцієнт седиментації 1000S, плавуча густина 1,19 г/см³. У поліплоїдних віріонів маса, густина та коефіцієнт седиментації більше. Внутрішній компонент представлений нуклеокапсидом, який має спіральну симетрію. Його довжина до 1 мкм, діаметр 12-18 нм. Крок спіралі нуклеокапсиду 5-7 нм, на кожному виткі спіралі знаходиться 11-13 субодиниць утворених нуклеокапсидним білком (NP). Загалом у нуклеокапсиді міститься 2400—2800 субодиниць білку. Нуклеокапсид оточений ліпопротеїдною оболонкою, яка має ворсинки, утворені глікопротеїдами вірусу.

Фізико-хімічні та фізичні властивості

ред.

Молекулярна маса віріонів 500*106 , коефіцієнт седиментації 1000S.
Плавуча щільність в сахарозі 1,18-1,2 г/см³ , в хлориді цезію 1,24 г/см³. Коефіцієнт седиментації нуклеокапсида 200S, плавуча щільність в хлориді цезію 1,31 г/см³
Параміксовіруси відносять до найменш стійких вірусів. Вони чутливі до ефіру і детергентам, прогріванню, швидко інактивуються при температурі 50 °С, чутливі до трипсину та до фосфоліпази. У замороженому вигляді при 60°С довго зберігають інфекційну активність.

Геном та антигени

ред.

Геном представлений одноланцюговою (-)РНК. Її молекулярна маса становить 5,2 • 106—5,6 • 106 (15 kb). Реплікація цитоплазматична:

  1. Вірус прикріплюється до клітини хазяїна завдяки поверхневим рецепторам HN, H чи G глікопротеїнів.
  2. Зливається з плазматичною мембраною; рибонуклеокапсид входить до цитоплазми.
  3. Послідовна транскрипція, з вірусними мРНК відбувається кеппінг і поліаденілювання в цитоплазмі.
  4. Ймовірно реплікація відбувається тоді, коли достатньо нуклеопротеїда присутнього в енкапсиді новосинтезованого антигеному і геному.
  5. Рибонуклеокапсид взаємодіє з матрицею білка в плазматичній мембрані й віріон відбруньковується.

Нуклеїнова кислота тісно пов'язана з білками (білок NP та ферменти, які беруть участь у ситнтезі РНК). Для РНК даної групи вірусів характерний високий вміст уридину та низький аденіну. Параміксовіруси містять два видоспецифічні антигени — внутрішній S-антиген (нуклеопротеїн) та зовнішній Y-антиген (глікопротеїни ворсинок оболонки). Y-антиген містить два самостійні антигенні компоненти: один із них є гемаглютиніном (Н-антиген), інший — нейрамінідазою (N-антиген). Загальний антиген для родини вірусів відсутній.

Склад

ред.

Віріон містить РНК, білки, ліпіди і вуглеводи. РНК складає 0,5-3 % від сухої маси віріона. У віріонах містяться 5-7 білків, що складають 20-25 % від сухої маси. Ліпіди складають 20-25 %, вони знаходяться в складі ліпопротеїнової оболонки. Вуглеводи складають приблизно 6 %, знаходяться в складі глікопротеїнів.

РНК тісно зв'язана з білком NP. Крім білка NP з РНК асоційовані два інші білки. Один з них є РНК-полімеразою, що являє собою самий високомолекулярний L-білок. Інший, Р-білок також бере участь в синтезі РНК і скоріш за все є субодиницею РНК-полімерази. Інші 3 білки зв'язані з ліпопротеїновою оболонкою. Два з них є глікопротеїнами. Це білок якому властиві функції гемаглютиніна і нейрамінідази і білок злиття F-білок.

F-білок синтезується у вигляді білка попередника F0, який нарізається в клітині на білки F1 та F2. N-кінець білка F1, що утворюється при нарізанні білка попередника F0 має послідовність з 10-15 незаряджених амінокислот. Ця гідрофобна послідовність обумовлює злиття вірусної та клітинної мембрани при проникненні вірусу в клітину. F-білок здатен викликати злиття мембран при нейтральних значеннях pH.

З внутрішнього боку в ліпопротеїнову мембрану вбудований мембранний чи матриксний білок, який стабілізує вірусну частинку і є медіатором збірки.

Що да ферментів то в складі вірусу знаходиться РНК-полімераза (транскриптаза) і два ферменту, ща модифікують кінці транскриптів мРНК: метилтрансфераза і поліаденілтрансфераза. Також присутні ферменти нейрамідаза і протеїнкіназа.

Вірус має один чи два поверхневих антигени та внутрішній антиген, що представлений білком нуклеокапсида. У віріонах немає внутрішнього антигенна єдиного для всієї родини чи роду.

Біологічні властивості

ред.

Господарі: хребетні, в основному ссавці.

Механізм передачі інфекції: повітряно-крапельний. Рецепторами для вірусів цієї родини є сіалоглікопротеїни (вірус Сендай, SeV), гепарансульфат (респіраторно-синцитіальний вірус, HRSV), CD46 і SLAM 150 (кір, MeV).

Параміксовіруси (ПМВ) викликають більш важкі і найбільш поширені хвороби людини і тварин, ніж представники інших родин вірусів. До числа найбільш небезпечних хвороб, збудниками яких є пароміксовіруси, слід віднести кір, паротит, чуму ВРХ, чуму м'ясоїдних. Однак ці хвороби викликаються тільки частиною родин вірусів. Патогенний потенціал ПМВ проявляється головним чином в патології органів дихання. Наприклад, віруси парагрипу і респіраторно-сінцитіальнй вірус викликають широко розповсюджену патологію респіраторного тракту новонароджених.

Спочатку відбувається ураження епітелію дихальних шляхів, потім вірус або там і розмножується (HRSV), або поширюється в лімфоїдну і ендотеліальну (MeV), в ЦНС і паротидні гланди (свинка, MuV). Переважно після перенесення формується стійкий імунітет (MeV, MuV).

Репродукція

ред.

Адсорбція вірусної частинки на клітині відбувається за рахунок взаємодії глікопротеїду вірусу (HN) зі специфічними рецепторами клітини (глікопротеїдами чи гангліозидами). Вірус потрапляє до цитоплазми шляхом злиття вірусної мембрани з плазматичною мембраною клітини або стінкою ендоцитарної вакуолі. Репродукція відбувається у цитоплазмі клітини. Формування нуклеокапсиду здійснюється за рахунок специфічного впізнавання білками певних ділянок на молекулі геному та білок-білкового впізнавання, внаслідок цього проходить самозбирання вірусної частинки. Після цього нуклеокапсид підходить до ділянок цитоплазматичної мембрани, у які з зовнішнього боку вже вбудовані глікопротеїди, а з внутрішнього — М-білок. Оточений такими ділянками нуклеокапсид формує вірусну частинку шляхом відбруньковування від клітини.

Лабораторна діагностика

ред.

Вірус виділяють з відповідного матеріалу (слина, сеча, кров, змиви слизових оболонок тощо) та вирощують у культурі клітин різного походження. Ідентифікацію вірусу проводять по характеру цитопатичної дії в культурах клітин та в різних серологічних реакціях: реакція зв'язування комплементу, реакція нейтралізації, реакція гальмування гемаглютинації. Крім того для визначення вірусного антигену у досліджуваному матеріалі при захворюванні на кір, парагрип використовують імунофлуоресцентний метод.

Профілактика та лікування

ред.

Лікування кору: При неускладненому перебігу захворювання дітей лікують вдома, дорослих звичайно госпіталізують. Застосовують вітамінотерапію, при приєднанні ускладнень — антибіотики. Ослабленим хворим вводять протикіровий імуноглобулін. Лікування проти самого висипу немає. Спочатку тіло має покритись висипом повністю (стати однорідною червоною плямою), тоді висип проходитиме. В жодному разі не слід розчісувати висип, щоб не утворились рани. Не можна простуджуватись чи переохолоджуватись під час висипу! Рекомендовано залишатись у ліжку декілька днів, доки не зійде висипка. Не мочити та не розтирати висип! Профілактика кору: Проводиться своєчасне виявлення і ізоляція хворих. Дезинфекція проводять осередковану і заключну. Основним засобом профілактики є протикорова вакцина MMR, що забезпечує захист від захворювання

Лікування епідемічного паротиту: Хворих ізолюють на дому, при тяжкому перебігу або ускладненнях — госпіталізують та призначають постільний режим на 8-10 днів. На уражені привушні залози застосовують сухе тепло. Необхідна молочно-рослинна дієта. Медикаментозна терапія призначається для лікування відповідних ускладнень (орхіту, серозного менінгіту, панкреатиту). Профілактика епідемічного паротиту: Ізоляція хворих на строк не менше 9 днів. У дитячих закладах, де були випадки епідемічного паротиту, встановлюється карантин на 21 день.

Лікування чуми ВРХ: Хворих тварин забивають, трупи спалюють. Профілактика чуми ВРХ: Охорона території країни від заносу інфекції. При виникненні захворювання накладають карантин. Хворих забивають, трупи спалюють. Гній спалюють. У загрозливій зоні проводять щеплення. Карантин знімають через 21 день після проведення комплексу заключних ветеринарно-санітарних заходів.

Класифікація

ред.

Література

ред.
  • В. Д. Тимаков. Микробиология. — М.: Медицина, 1973. С. 432.
  • А. Г. Букринская. Вирусология. — М.: Медицина, 1986. С. 336.

Посилання

ред.