Вікіпедія

Парамутація

взаємодія двох алелів одного локусу, за якого один алель викликає успадковані зміни в іншому алелі

Парамута́ція (англ. paramutation) — взаємодія двох алелів одного локусу, за якого один алель спричинює успадковані зміни в іншому алелі[1]. Ці зміни можуть полягати в зміні патерну метилювання ДНК або модифікації гістонів[2]. Алель, що індукує ці зміни, називають парамутагенним, а той алель, який епігенетично змінюється, називають парамутабельним[1]. Парамутабельний алель може мати змінені рівні експресії, які можуть зберігатися в потомства, що успадкувало цей алель, навіть за відсутності парамутагенного алеля[1]. Парамутації можуть мати місце, наприклад, у генетично ідентичних рослин, що демонструють абсолютно різні фенотипи[3].

Хоча явище парамутації вивчено переважно на кукурудзі, парамутації описано і в інших організмів, зокрема в таких тварин, як плодова мушка Drosophila melanogaster і миша[1][4]. Попри поширеність, приклади парамутацій нечисленні, і їх механізми не до кінця зрозумілі.

Історія вивчення ред.

Явище, яке можна назвати парамутацією, вперше описали 1915 року Вільям Бетсон і Керолайн Пелью[en]. Вони описали «карликовий» (англ. rogue) горох, який передавав свою «карликовість» потомству[5]. Однак перший формальний опис парамутації 1950 року виконав для рослин кукурудзи Р. А. Брінк[en] із Вісконсинського університету в Медісоні[5]. Він зауважив, що особливі слабко експресовані алелі локусу red1 (r1) у кукурудзи, який кодує транскрипційний фактор, який надає червоного кольору зернам кукурудзи, можуть викликати успадковані зміни в сильно експресованих алелях, які перетворюють їх на слабко експресовані. Слабкий рівень експресії зберігається під час передавання цих алелів потомству, і вони можуть, у свою чергу, знижувати рівень експресії інших алелів (це явище отримало назву вторинної парамутації). Брінк показав, що вплив парамутагенного алеля може передаватися декільком наступним поколінням[1].

Опис ред.

 
Парамутация kit у мишей

Алелі, які можуть викликати успадковані зміни в інших алелях, називають парамутагенними, а мінливі алелі називають парамутабельними. Алелі, які не беруть участі в цих взаємодіях, називають нейтральними. Коли парамутагенний і парамутабельний алелі є в одного і того ж організму, парамутабельний алель перетворюється на парамутагенний і зберігає свою парамутагенність у декількох поколіннях. За описаної трансформації не відбувається ніяких змін у ДНК, однак парамутагенні та парамутабельні алелі розрізняються за епігенетичними ознаками (зокрема за метилюванням ДНК). Як правило, парамутабельний алель активно транскрибується, а парамутагенний алель транскрибується мало або не транскрибується зовсім. Першим описаним і найвивченішим прикладом парамутації є локус r1 кукурудзи. Ген, розташований у цьому локусі, коли транскрибується, дає початок транскрипційному фактору, який стимулює утворення антоціану, внаслідок чого зерна набувають пурпурового забарвлення. Один алель цього локусу, що позначається B', може викликати метилювання іншого алеля, B-I. Метилювання знижує транскрипцію і, відповідно, рівень синтезу антоціану. Ці алелі не відрізняються за послідовностями ДНК, проте розрізняються за ступенем метилювання ДНК. Як і у випадку інших парамутацій, перетворення алелю B-I на алель B' стабільне і успадковуване. Інші схожі приклади парамутацій спостерігаються у випадку деяких інших локусів кукурудзи, а також у модельної рослини Arabidopsis thaliana і трансгенних петуній[6][7][8]. Парамутації також описано в Drosophila melanogaster, черв'яка Caenorhabditis elegans і миші[1][4][9].

Як приклад парамутацій можна розглянути парамутацію Kit у мишей. Ген Kit кодує тирозинкіназний рецептор[en], який бере участь у таких процесах розвитку, як гемопоез, диференціація клітин зародкової лінії і меланогенез. Гомозиготна делеція Kit летальна, а гетерозиготні миші мають білий хвіст. Білий хвіст гетерозиготних батьків зберігається в їхніх нащадків, що мають генотип дикого типу (Kit+/+). Показано, що в цьому випадку парамутацію обумовлює РНК: ін'єкція в запліднене яйце з генотипом дикого типу РНК зі сперми білохвостої гомозиготи або РНК, утвореної з транскрипту Kit, призводить до розвитку білохвостого фенотипу[10].

Механізм ред.

Хоча специфічні механізми здійснення парамутацій у різних організмів відрізняються, в їх основі лежать епігенетичні модифікації і РНК-сайленсинг[1].

У разі локусу r1 для парамутагенного алеля B' характерне ДНК-метилювання ділянки тандемних повторів поряд з кодувальною ділянкою, і коли парамутабельний алель B-I стає парамутагенним, він теж набуває характерного патерну ДНК-метилювання[11]. Для успішного перенесення ДНК-метилювання необхідний ряд генів, що кодують РНК-залежні РНК-полімерази та інші білки шляху РНК-сайленсингу, підтверджуючи тим самим, що парамутація здійснюється за допомогою ендогенного РНК-сайленсингу[en][1]. Ця гіпотеза підтверджується наявністю транскрипції малих інтерферуючих РНК з ділянки тандемних повторів. У таких тварин, як D. melanogaster, парамутации можуть бути опосередковані ріРНК[4]. Також було показано, що в деяких випадках крім ДНК-метилювання для здійснення парамутацій необхідні модифікації гістонів метильованої ДНК, тому для парамутацій можуть бути необхідними гістон-модифікувальні білки[2][9]. Висловлено припущення, що модифікації гістонів можуть бути необхідними для підтримки парамутацій[2]. Однак варто зазначити, що за допомогою концепції РНК-сайленсингу неможливо пояснити всі властивості парамутацій, тому в парамутаціях можуть бути задіяні й інші механізми[7].

Застосування ред.

Існує припущення, що в окремій популяції відносно небагато генів демонструють парамутації з огляду на те, що висока пенетрантність парамутагенних алелів може призвести до закріплення або парамутагенного, або парамутабельного алелів. Утім, парамутації можуть зберігатися в локусах з низькою пенетрантністю парамутагенного алеля. Це необхідно враховувати селекціонерам рослин[3].

Оскільки парамутації та явища, подібні до них, описано в таких тварин, як дрозофіла та миша, передбачається, що парамутації можуть сприяти розвитку спадкових захворювань людини з неменделівським успадкуванням[12].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и Chandler, Vicki L. (2007-02). Paramutation: From Maize to Mice. Cell (англ.). Т. 128, № 4. с. 641—645. doi:10.1016/j.cell.2007.02.007. Процитовано 23 грудня 2022.
  2. ↑ а б в Haring, Max; Bader, Rechien; Louwers, Marieke; Schwabe, Anne; van Driel, Roel; Stam, Maike (2010-08). The role of DNA methylation, nucleosome occupancy and histone modifications in paramutation: Paramutation and chromatin structure. The Plant Journal (англ.). Т. 63, № 3. с. 366—378. doi:10.1111/j.1365-313X.2010.04245.x. Процитовано 23 грудня 2022.
  3. ↑ а б Springer, Nathan M.; McGinnis, Karen M. (2015-08). Paramutation in evolution, population genetics and breeding. Seminars in Cell & Developmental Biology (англ.). Т. 44. с. 33—38. doi:10.1016/j.semcdb.2015.08.010. Процитовано 23 грудня 2022.
  4. ↑ а б в de Vanssay, Augustin; Bougé, Anne-Laure; Boivin, Antoine; Hermant, Catherine; Teysset, Laure; Delmarre, Valérie; Antoniewski, Christophe; Ronsseray, Stéphane (2012-10). Paramutation in Drosophila linked to emergence of a piRNA-producing locus. Nature (англ.). Т. 490, № 7418. с. 112—115. doi:10.1038/nature11416. ISSN 0028-0836. Процитовано 23 грудня 2022.
  5. ↑ а б Stam, Maike; Scheid, Ortrun Mittelsten (2005-06). Paramutation: an encounter leaving a lasting impression. Trends in Plant Science (англ.). Т. 10, № 6. с. 283—290. doi:10.1016/j.tplants.2005.04.009. Процитовано 23 грудня 2022.
  6. ↑ Zheng, Zhimin; Yu, Hasi; Miki, Daisuke; Jin, Dan; Zhang, Qingzhu; Ren, Zhonghai; Gong, Zhizhong; Zhang, Heng; Zhu, Jian-Kang (2015-05). Involvement of Multiple Gene-Silencing Pathways in a Paramutation-like Phenomenon in Arabidopsis. Cell Reports (англ.). Т. 11, № 8. с. 1160—1167. doi:10.1016/j.celrep.2015.04.034. PMC 4484736. PMID 25981044. Процитовано 23 грудня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  7. ↑ а б Arteaga-Vazquez, Mario Alberto; Chandler, Vicki Lynn (2010-04). Paramutation in maize: RNA mediated trans-generational gene silencing. Current Opinion in Genetics & Development (англ.). Т. 20, № 2. с. 156—163. doi:10.1016/j.gde.2010.01.008. PMC 2859986. PMID 20153628. Процитовано 23 грудня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  8. ↑ Meyer, Peter; Heidmann, Iris; Niedenhof, Ingrid (1993-07). Differences in DNA-methylation are associated with a paramutation phenomenon in transgenic petunia. The Plant Journal (англ.). Т. 4, № 1. с. 89—100. doi:10.1046/j.1365-313X.1993.04010089.x. ISSN 0960-7412. Процитовано 23 грудня 2022.
  9. ↑ а б Sapetschnig, Alexandra; Sarkies, Peter; Lehrbach, Nicolas J.; Miska, Eric A. (26 березня 2015). Lau, Nelson C (ред.). Tertiary siRNAs Mediate Paramutation in C. elegans. PLOS Genetics (англ.). Т. 11, № 3. с. e1005078. doi:10.1371/journal.pgen.1005078. ISSN 1553-7404. PMC 4374809. PMID 25811365. Процитовано 23 грудня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  10. ↑ Liebers, Reinhard; Rassoulzadegan, Minoo; Lyko, Frank (17 квітня 2014). Whitelaw, Emma (ред.). Epigenetic Regulation by Heritable RNA. PLoS Genetics (англ.). Т. 10, № 4. с. e1004296. doi:10.1371/journal.pgen.1004296. ISSN 1553-7404. PMC 3990477. PMID 24743450. Процитовано 23 грудня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  11. ↑ Belele, Christiane L.; Sidorenko, Lyudmila; Stam, Maike; Bader, Rechien; Arteaga-Vazquez, Mario A.; Chandler, Vicki L. (17 жовтня 2013). Springer, Nathan M. (ред.). Specific Tandem Repeats Are Sufficient for Paramutation-Induced Trans-Generational Silencing. PLoS Genetics (англ.). Т. 9, № 10. с. e1003773. doi:10.1371/journal.pgen.1003773. ISSN 1553-7404. PMC 3798267. PMID 24146624. Процитовано 23 грудня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  12. ↑ Rassoulzadegan, Minoo; Cuzin, François (2015-08). From paramutation to human disease: RNA-mediated heredity. Seminars in Cell & Developmental Biology (англ.). Т. 44. с. 47—50. doi:10.1016/j.semcdb.2015.08.007. Процитовано 23 грудня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Парамутація&oldid=37837667