Папуга-червонодзьоб лусонський
| Папуга-червонодзьоб лусонський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Tanygnathus lucionensis (Linnaeus, 1766) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Psittacus lucionensis Linnaeus, 1766 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Папу́га-червонодзьо́б лусонський[2] (Tanygnathus lucionensis) — вид папугоподібних птахів родини Psittaculidae. Мешкає на Філіппінах та на сусідніх островах Індонезії і Малайзії.
Опис ред.
Довжина птаха становить 31 см, вага 148-230 г. Забарвлення переважно зелене. У представників номінативного підвиду тім'я, потилиця, плечі і надхвістя блакитнуваті. Поокривні пера крил чорні з оранжево-коричневими краями, нижні хвоста покривні пера хвоста жовтуваті. Дзьоб характерний, великий і червоний. Райдужки жовті, лапи сірі. Виду не притаманний статевий диморфізм. У молодих птахів блакитний відтінок на голові менш виражений, покривні пера крил зелені. Представники різних підвидів дещо різняться за забарвленням.
Таксономія ред.
В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис лусонського папуги-червонодзьоба до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком, зібраним на філіппінському острові Лусон. Він використав французьку назву Le perroquet de l'Isle de Luçon та латинську назву Psittacus lucionensis[3]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[4]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema Naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном[4]. Одним з цих видів був лусонський папуга-червонодзьоб, для якого Лінней придумав біномінальну назву Psittacus lucionensis[5]. Пізніше вид був переведений до роду Папуга-червонодзьоб (Tanygnathus), введеного німецьким натуралістом Йоганном Ваглером у 1832 році[6].
Підвиди ред.
Виділяють чотири підвиди:[7]
- T. l. lucionensis (Linnaeus, 1766) — острови Лусон і Міндоро;
- T. l. hybridus Salomonsen, 1952 — острів Полілло;
- T. l. salvadorii Ogilvie-Grant, 1896 — центральні і південні Філіппіни, острови Сі-Аміл і Маратуа[id] (на північний схід від Калімантану);
- T. l. talautensis Meyer, AB & Wiglesworth, 1895 — острови Талауд[en] (на північний схід від Сулавесі).
Поширення і екологія ред.
Лусонські папуги-червонодзьоби мешкають на більшості островів Філіппінського архіпелагу, а також на деяких островах Індонезії і Малайзії. Інтродуклвана популяція мешкає на півночі Калімантану, зокрема, в Кота-Кінабалу. Лусонські папуги-червонодзьоби живуть у вологих тропічних лісах,у вторинних заростях, на кокосових і бананових плантаціях та в мангрових лісах. Зустрічаються зграйками до 12 птахів, переважно на висоті до 1000 м над рівнем моря. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів. Живляться плодами, горіхами і насінням. Сезон розмноження триває з квітня по червень. Гніздяться в дуплах дерев, в кладці 2-3 яйця. Інкубаційний період триває 25-31 день. Пташенята покидають гніздо через 54-63 днів після вилуплення і стають повністю самостійними ще через 3 тижні.
Збереження ред.
МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. За оцінками дослідників, популяція лусонських папуг-червонодзьобів становить від 1500 до 7000 дорослих птахів. Раніше цей вид був широко поширений на островах Філіппін, однак наразі це рідкісний вид, який на деяких островах, імовірно, вимер, хоча у віддалених районах на островах Палаван, Таві-Таві і Талауд залишається поширеним. Лусонським папугам-червонодзьобам загрожує знищення природного середовища, а також вилов з метою продажу на пташиних ринках.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Tanygnathus lucionensis: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 01 серпня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (фр.) (лат.). Т. 4. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 295—297, Plate 22 fig 2.
- ↑ а б Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. hdl:2246/678. Процитовано 25 грудня 2021.
- ↑ Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (лат.). Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 146.
- ↑ Wagler, Johann Georg (1832). Monographia Psittacorum. Abhandlungen der mathematisch-physikalischen Classe, Königlich-Bayerische Akademie der Wissenschaften (лат.). 1: 463–750 [501].
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Parrots, cockatoos. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 01 серпня 2022.
Джерела ред.
- Dickinson, E.C.; Kennedy, R.S.; Parkes, K.C. (1991). The birds of the Philippines: An annotated check-list. British Ornithologists' Union Check-list. Т. No. 12.
- Kennedy, R.S.; Gonzales, P.C.; Dickinson, E.C.; Miranda Jr., H.C.; Fisher, T.H. (2000). A Guide to the Birds of the Philippines. Oxford and New York: Oxford University Press. ISBN 0-19-854668-8.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |