Відкрити головне меню

Падука Анатолій Іванович — радянський і український актор театру і кіно. Керівник, головний режисер і педагог Одеського Театрального ліцею.

Падука Анатолій Іванович
Падука Анатолий Иванович.jpg
Народився 22 серпня 1951(1951-08-22) (67 років)
Ромни, Сумська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність актор
Alma mater Російський університет театрального мистецтва
IMDb nm2821065
Сторінка в Інтернеті paduka.odessa.ua

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 22 серпня 1951 року в місті Ромни, Сумської області. Мати — Ганна Дмитрівна Голот.

В 1973 році був запрошений у місто Одесу до Театру юного глядача.

У 1973 році одружився.

У 1974 році народилася донька Юлія.

З 1976 р. Член Національної Спілки театральних діячів

У 1980 році працював у Одеському Будинку актора в театральній студії «Експеримент», яку очолив народний артист Росії Олег Табаков.

У 1981 р. вступив на навчання в Москву в Російській інститут театрального мистецтва (ГІТІС ім. А. Луначарського) на акторський факультет до Олега Табакова.

У 1985 році закінчив ГІТІС по факультету — актор драми і кіно.

У 1986 р. почав знову займатися театральною студією.

З 1989 р. працював у Одеському Будинку актора та паралельно в театрі Юного глядача.

У 1989 р. при Одеському Будинку актора створив театральний ліцей.

У Анатолія Падуки в Одеському Театральному Ліцеї навчався Вітас[1].

З 1973 по 1994 рік зіграв в Одеському ТЮЗі близько 70 ролей.

Творча діяльністьРедагувати

Кінофільми, в яких знявсяРедагувати

  • «Чарівний голос Джельсоміно», реж. Т. Лисиціан;
  • «Золоті туфельки», реж. Ст. Козачков;
  • «Принцеса на бобах», реж. Ст. Новак;
  • «Настроювач», реж. К. Муратова;
  • «Посмішка Бога, або Чисто одеська історія», реж. В. Аленіков;
  • «Раба Кохання», реж. Н. С. Міхалков;
  • «Трест, який лопнув», реж. А. І. Павловський, К. І. Павловський;
  • «Валізка», реж. Р. Василевський;
  • «Дорога в Рай»;
  • «Астенічний синдром», реж. К. Р. Муратова;
  • «Чутливий міліціонер», реж К. Р. Муратова;
  • «Благословіть жінку», реж. Ст. Говорухін, чотири серії ТБ;
  • «Блаженна», реж. С. Струсовський;
  • «Рідкісний дощ», реж. Р. Делієв;
  • «Сонька Золота Ручка», реж. В. Мережко;
  • «Сині, як море, очі», реж. Р. Делієв, дві серії ТБ;
  • «Мелодія для шарманки», реж К. Муратова.

Театральні постановкиРедагувати

  • 1974 — «Гей, хто-небудь» за В. Сарояну;
  • 1980 — «Ювілей» за А. П. Чеховим;
  • 1981 — «20 хвилин з ангелом» по А. Вампілову;
  • 1991 — «Призначено на злам» по Т. Вільямсу;
  • 1991 — «Замерзли» за Н. Садуру;
  • 1992 — «Вони билися за Батьківщину»;
  • 1995 — «Володимир третього ступеня»;
  • 1996 — «Кухонка моя» за М. Угарову;
  • 1997 — «На перші гулі» за С. Васильченко;
  • 1998 — «Одруження Бальзамінова» за А. Островським;
  • 1999 — «Русский Инвалидъ» за М. Угаровим;
  • 2000 — «По ревізії» за М. Кропивницьким;
  • 2001 — «Білі ночі» за Ф. Достоєвським;
  • 2002 — «Обломов» за В. Гончаровим;
  • 2003 — «Лапа, або Ієрогліфи» за Д. Хармсом;
  • 2004 — «Може Бути тільки Бог» за А. Веденським;
  • 2005 — «Комедія міста Петербурга» за Д. Хармсом[2];
  • 2006 — «Скользящая Люче» за Л. Синтія-Черняускайте;
  • 2007 — «Скушно на цьому світі, панове…» за М. В. Гоголем;
  • 2008 — «Благовіщення» за Вен. Єрофеєвим;
  • 2009 — «Тупташка-Невдашка» за Дж. Д. Селінджером;
  • 2010 — «Оле-Лукойе» за ГюХ. Андерсеном;
  • 2012 — «Щоденник Печоріна» за М. Ю. Лермонтовим;
  • 2014 — «Тріумф» за І. А. Крилову;
  • 2015 — «Енеїда» за І. П. Котляревським.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Одесский Вестник.[недоступне посилання з квітень 2019]
  2. Вечерняя Одесса, № 66.