Відкрити головне меню

П'єр Фіде́ль Бретонно́ (фр. Pierre Fidèle Bretonneau; 3 квітня 1778 Сен-Жорж-сюр-Шер, Франція — 18 лютого 1862, Париж) — французький лікар, інфекціоніст, доктор медицини, професор, керівник клініки в Турі (фр. hôpital de Tours; на сьогодні цей госпіталь носить його ім'я).

П'єр Фідель Бретонно
Pierre Fidèle Bretonneau
Pierre-Fidèle Bretonneau (1778-1862) âgé 2.jpg
Народився 3 квітня 1778(1778-04-03)[1][2][…]
Сен-Жорж-сюр-Шер, Франція
Помер 18 лютого 1862(1862-02-18)[1][2][…] (83 роки)
Париж
Громадянство Королівство Франція, Франція Франція
Національність француз
Діяльність лікар, політик, викладач, науковець, патологоанатом
Заклад клініка в Турі (фр. hôpital de Tours; названа на його честь — клініка Бретонно).
Посада мер Шенонсо
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор медицини
Відомі учні Арман Труссо, Альфред Вельпо
Відомий завдяки: ґрунтовному першому описанню клінічних ознак черевного тифу і дифтерії
Батько П'єр Бретонно (роки життя — 1742—1811)
Матір Марі Елізабет Лекомт (1743—1813)
У шлюбі з 1-а дружина Марі-Терезія Адам,
2-а дружина Софі Моро
Діти Жустіньєн, Ніколя
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону

П'єр Фідель Бретонно у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

ПоходженняРедагувати

Був сином П'єра Бретонно, хірурга з Сен-Жорж-сюр-Шер і Марі Елізабет Лекомт. У нього також була сестра Марі Луїза Елізабет. Два дядьки П'єра Фіделя — Жан і П'єр Майє також були хірургами. Взагалі вважають, що вісім поколінь Бретонно до П'єра мали відношення до медицини або аптекарської справи.

Медична освітаРедагувати

1795 року він поїхав до Парижу вивчати медицину в Школі охорони здоров'я згідно з постановою Конвенту від 14 фрімера ІІІ року. Але, провчившись 2 роки, П'єр занедужав і змушений був припинити навчання, повернувся до Туру. 1799 року він відновив своє навчання в цій Школі, але за певних причин не отримав по закінченні ступінь доктора філософії. П'єр багато уваги приділив праці з різними медичними приладами, термометрами, через що йому запропонували провести зайві з його думки додаткові тести, від чого він категорично відмовився.

Кар'єраРедагувати

З 1801 року він мав приватну практику в Шенонсо, також створив там експериментальну лабораторію, де проводив численні досліди. Також тоді вивчав токарну справу, хімію, природознавство, біологію бджіл і мурах, садівництво. Упродовж 1803—1807 років він був також мером Шенонсо. Того часу він добре виказав себе як організатор охорони здоров'я, зокрема при проведенні вакцинації проти натуральної віспи, щеплення проти якої тільки-но почалася поширюватися в Європі. Префект Тура наполягав, аби Бретонно отримав зрештою повноцінну кваліфікацію лікаря. З певним небажанням він повернувся до Парижу. де у віці 36 років, після того, як його звільнили від декількох іспитів, 1815 року захистив дисертацію на ступінь доктора медицини і тоді зголосився бути головним лікарем лікарні Тура, де запровадив медичну школу разом з Жаном Батістом Дюшен-Деперроном. Вони поділили обов'язки, і П'єр Фідель відповідав за зимовий семестр навчання.

Наукові здобуткиРедагувати

Бретонно ідентифікував черевний тиф з-поміж інших тифів, і дифтерію, захищав і впроваджував революційну доктрину специфічності: конкретний мікроб, специфічний для кожної інфекції, призводить до конкретної інфекційної хвороби. Він був одним з піонерів сучасної медицини. Спостерігаючи багато пацієнтів він міркував, що деякі хвороби спричинюють мікроби, але мікроскопія ще не була поширена, то він й не зміг підтвердити свою гіпотезу. Він виявив, що одна й та ж хвороба може проявлятися по-різному серед пацієнтів. Це був один з нових на той момент висновків наукової медицини.

Виокремлення дифтеріїРедагувати

Дифтерія була однією з тяжких хвороб у Європі XIX століття. Так у 1807 році, за наказом Наполеона Бонапарта, конкурс з призом у 12 тисяч франків був заснований для заохочення тих, хто дасть задовільний опис симптомів хвороби. Тоді ніхто не виграв приз. Але 1815 року Бретонно вперше диференціював дифтерійне ураження мигдаликів і скарлатинозний та ангінозний тонзиліт. Це стало результатом вивчення серйозної спалаху дифтерії в Турені в 1818 році, про що Бретонно опублікував у 1826 році в Парижі ґрунтовне дослідження у книзі, що містила перший повний медичний опис хвороби і вперше було використано термін «дифтеріт», який в подальшому його учень Арман Труссо замінив на сучасний «дифтерія». Для встановлення наукової істини в цьому питанні йому довелося здолати значний спротив його колег, які тривалий час не сприймали його аргументи за докази.

Виокремлення черевного тифуРедагувати

На початок XIX століття хвороби, що супроводжувалися гарячкою і розладами свідомості, відносили в одну клінічну групу тифів. Бретонно уважно вивчив клінічну картину їх, виявив різницю елементів висипу, ведучі клінічні синдроми і, зрештою, виокремив серед них черевний тиф, в першу чергу, через особливість його клінічного перебігу із специфічним ураженням кишечнику, чого не було при інших тифах.

Інші здобуткиРедагувати

Бретонно запропонував для широкого вжитку трахеотомію при крупі, активно пропагував призначення хініну в терапії малярії, призначення печінки тріски при рахіті, беладону у випадках вісцерального болю.

Відзначення за життяРедагувати

Бретонно став членом французької академії медицини і Академії наук Франції. За свою величезну роботу, виняткові наукові здобутки його було нагороджено орденом Почесного легіону — 28 жовтня 1828 ступінь Кавалера, а 26 липня 1849 — ступінь Офіцера ордену.

Особисте життяРедагувати

23 років П'єр Фідель перший раз женився в 1801 році на Марі-Терезії Адам, що була старше від нього на 24 роки. Другий раз він женився у віці 70 років на Софі Моро, якій на той час було вісімнадцять років. Обидва шлюби Бретонно спричинили серйозні скандали в суспільстві. У подальшому міркували про те, що насправді П'єр Фідель женився вдруге фіктивно, адже Софі була його позашлюбною дочкою і він, таким чином, не маючи можливості її законно визнати, надав їй можливість отримати після його смерті спадщину. У 1860 року в їхній сім'ї народився син Жустіньєн, надалі відомий адвокат, а 1861 року ще один син — Ніколя. Ймовірно це були не його сини, а їхнім батьком був граф Жустіньєн Ніколя Кларі, але для П'єра Бретонно вони були улюбленими онуками.

За декілька років до смерті він вийшов на пенсію, жив у своєму маєтку Паллю в паризькому районі Пассі, займаючись розведенням квітів і бджіл. Помер там 18 лютого 1862 року і був похований у Сен-Сір-сюр-Луар, недалеко від Тура.

Пам'ятьРедагувати

  • На його честь названі два госпіталі в Турі та Парижі.
  • Французька поштова служба випустила 19 лютого 1962 ювілейну поштову марку на відзначення століття від дня смерті П'єра Бретонно.
  • Йому поставлено пам'ятник у Сен-Жорж-сюр-Шер.

Основні наукові публікаціїРедагувати

  • De l'utilité de la compression, et en particulier de l'efficacité du bandage de Théden dans les inflammations idiopathiques de la peau, thèse de médecine de Paris n° 3, 1815.
  • Des inflammations spéciales du tissu muqueux et en particulier de la diphtérite, ou inflammation pelliculaire, connue sous le nom de croup, d'angine maligne, d'angine gangreneuse, etc., Paris, Crevot, 1826
  • Médication curative de la fièvre intermittente, P. Dupont, Paris, 1845

Результати його клінічних спостережень, наукові висновки було опубліковано в книзі: «Bretonneau: Соrrespondance d'un médecinо».

  • Volume 1, De la formation à la pratique (1795-1819), Nombre de pages 533, ISBN 978-2-86906-370-9;
  • Volume 2, Une carrière entre observations, interrogations et réflexions (1820-1840), Nombre de pages 745, ISBN 978-2-86906-371-6;
  • Volume 3, La retraite (1841-1862), Nombre de pages 396. ISBN 978-2-86906-372-3. Presses universitaires françois-rabelais. 2015

(фр.)

ПриміткиРедагувати

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Паризька медична академія — 1820.
  3. а б Encyclopædia Britannica

ДжерелаРедагувати

  • Pierre-Fidèle BRETONNEAU (1778-1862). Clinicien français [1] (фр.)
  • Émile Aron, Bretonneau, le médecin de Tours, 1979, Éditions C.L.D. (фр.)
  • Marie Boissière, Bretonneau, Correspondance d'un médecin, Trois tomes, Presse Universitaire François-Rabelais, Tours, 2015. (фр.)

ПосиланняРедагувати

  • Château de Palluau [2] (фр.)