П'єр Мільман
П'єр Давидович Мільман FRSC (рос. Пьер Д. Мильман, нар. 1945)[1] — канадський математик українського походження, професор Торонтського університету, який працює в галузі алгебричної геометрії та диференціальної геометрії.[2]
| П'єр Мільман | |
|---|---|
| рос. Пьер Давидович Мильман | |
| Народився |
1945 Одеса, Українська РСР, СРСР |
| Країна |
.svg){kind=small} Канада |
| Діяльність | математик, викладач університету |
| Галузь | математика |
| Alma mater | механіко-математичний факультет МДУd |
| Заклад | Торонтський університет, Інститут хімічної фізики імені М. М. Семенова РАНd і Інститут фізики твердого тіла РАНd |
| Членство | Королівське товариство Канади |
| Батько | Мільман Давид Пінхусович |
| Брати, сестри | Мільман Віталій Давидович |
| Нагороди | |
Життєпис
ред.П'єр народився в родині математиків Мільманів. Його батько — українсько-ізраїльський математик Давід Мільман, співавтор теореми Крейна-Мільмана. Його брат Віталій Мільман — професор математики в Тель-Авівському університеті.[3]
Він закінчив математичний факультет Ломоносовського університету в 1967 році, а потім кілька років працював у фізичному інституті в Москві. У 1975 році він здобув ступінь доктора філософії в Тель-Авівському університеті
У 1967 році Мільман закінчив математичний факультет Московського університету ім. Ломоносова зі ступенем бакалавра, а потім кілька років працював дослідником в Інституті хімічної фізики, а потім фізики твердого тіла в Москві.[2]
В 1975 році він здобув ступінь доктора філософії в Тель-Авівському університеті і в тому ж році перейшов до Університету Торонто, де був математиком-дослідником (за підтримки NSERC) у 1980-х роках і професором з 1986 року. Він був запрошеним професором і науковим співробітником в Японії, Австралії, в Інституті математики Макса Планка, Інституті Вейцмана та IHES, серед інших.
Мілману та Едварду Бірстоуну вдалося значно спростити доведення розв'язності сингулярностей над полями з характеристикою 0 Хейсуке Хіронаки,[4] доведення якого з 1964 року вважалося дуже складним і непрозорим. Крім того, їх доведення було ефективним (алгоритмічним). Починаючи з 1990-х років, спрощенням та аналізом цього доведення займалися й інші математики з усього світу, в тому числі з огляду на те, що відповідна проблема в довільній характеристиці все ще залишається значною мірою відкритою.
У 2003 році разом з Бірстоуном та Вєславом Павлуцьким він також зробив внесок у розв'язання задачі Гаслера Вітні про розширення диференційовних функцій, яку потім розв'язав Чарльз Фефферман.[5]
Нагороди
ред.У 1997 році він був обраний членом Королівського товариства Канади. У 2002 році він був нагороджений дослідницькою стипендією Кіллама, а у 2005 році разом з Бірстоуном отримав премію Джеффрі-Вільямса.[2]
Примітки
ред.- ↑ Milman, Pierre. ISNI. Процитовано 12 червня 2024.
- ↑ а б в Four Honoured for Outstanding Research Achievements. Canadian Mathematical Society. 3 березня 2004.
- ↑ Beery, Janet; Mead, Carol (January 2012). Who's that mathematician? Paul R. Halmos Collection - Page 35. Convergence. Mathematical Association of America. Процитовано 12 червня 2024.
- ↑ Mora, Teo (1991). Effective Methods in Algebraic Geometry (англ.). Springer Science & Business Media. ISBN 978-0-8176-3546-6.
- ↑ Fefferman, Charles (2009). Whitney’s extension problems and interpolation of data. Bulletin of the American Mathematical Society (англ.). Т. 46, № 2. с. 207—220. doi:10.1090/S0273-0979-08-01240-8. ISSN 0273-0979. Процитовано 19 червня 2024.