О. Йосиф Маринович
| Ця стаття є кандидатом на вилучення. Ознайомитися та долучитися до обговорення цієї номінації можна на сторінці Вікіпедія:Статті-кандидати на вилучення/9 липня 2024. Доки воно триває, Ви можете працювати над покращенням цієї статті, але не прибирайте це повідомлення. Для отримання додаткової інформації про підстави вилучення див. критерії вилучення статей.
|
о. Йосиф Маринович (Фурла) (3.03.1883-31.12.1957, Стебник) — священник УГКЦ, активний український громадський і суспільно-політичний діяч на Перемищині. Після Львівського псевдособору 1946 року (де виступив із доповіддю) приєднався до Російської Православної Церкви. Був дрогобицьким благочинним, секретарем Єпархіального управління Дрогобицької єпархії РПЦ.
Дідусь громадського діяча Мирослава Мариновича.
Біографічні відомості
ред.Народився у с. Новосільці-Гневош Сяноцького повіту у родині Андрія і Марії (з роду Менцінських). Навчався в гімназії в Сяноку (1895—1903), у Львівській (1904—1906) та Перемиській (1907) духовних семінаріях. 1.09.1907 отримав дияконські, а 8.09.1907 р. священичі свячення з рук тогочасного єпископа Константина (Чеховича) у Перемиській єпархії. Двічі заарештовувався польською владою (1919—1920 та 1922). У 1945 р. заарештований радянською владою і після 4-ох місяців ув'язнення приєднався до Ініціативної групи з ліквідації УГКЦ. 22 лютого 1946 р. в Києві разом з іншими членами цієї групи приєднався до РПЦ. Учасник Львівського псевдособору 8-10 березня 1946 р., де виступив із доповіддю. Ставши православним священиком, не припиняв зв'язків з українським підпіллям.
У 1947 р. був примусово виселений з Війська радянською владою та переїхав до м. Стебника. У 1954 р. завершив тут будівництво церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яке було започатковане ще попереднім парохом о. Петром Мекелитою, який загинув у катівнях НКВД. Був дрогобицьким благочинним, секретарем Єпархіального управління Дрогобицької єпархії РПЦ. Нагороджений митрою. Помер у м. Стебнику, де й похований.
Душпастирська діяльність
ред.Перед І світовою війною спочатку душпастирював в м. Сокалі (сотрудник, 1907—1910), с. Військо (завідатель, 1910—1911), с. Любеля (завідатель та парох, 1911—1921), а згодом понад 25 р. — знову в с. Військо, що поблизу давнього відпустового місця «Пацлавська Кальварія» (Добромильщина). З 1947 р. до самої смерти — парох у Стебнику.
Громадська діяльність
ред.17 серпня 1913 р. один з ініціаторів створення в Жовківському повіті гуртка «Сільського господаря».
У Війську заснував читальню «Просвіти», кооператив «Сільський господар», дитячий садок, жіночі курси з куховарства, воєнно-спортивні товариства.
Відзнаки
ред.25 вересня 1931 р. наділений крилошанськими відзнаками.
Публікації
ред.- Маринович Й. Коротка історія церкви в Сокалі. Жовква.1910.
- Дороцький М., Маринович Й. Пацлавська кальварія. Третє доп. видання. Перемишль, Накладом видавництва «Криниця», 1938. 112 с.
- Пацлавська Кальварія. Перемишль: Наклад т-ва «Перемиська єпархіальна поміч», 1924. 95 с
Примітки
ред.Джерела
ред.- Маринович Йосиф (Дрогобицька духовна семінарія)