Отто Обермаєр

О́тто Оберма́єр (також рідше згадують його повне ім'я Отто Гуго Франц Обермаєр, нім. Otto Hugo Franz Obermeier; 13 лютого 1843, Шпандау, Королівство Пруссія — 20 серпня 1873, Берлін, Німецька імперія) — німецький лікар, мікробіолог, патоморфолог, паразитолог, якого вважають батьком німецької паразитології і тропічної медицини, що відкрив збудника епідемічного поворотного тифу.

Отто Обермаєр
Otto Hugo Franz Obermeier
а). малюнок із зображенням спірохет, знайдених у клінічних зразках Отто Обермаєром; в). портрет Отто Обермаєра, який вперше спостерігав спірохети при епідемічному поворотному тифі в крові у пацієнтів з Берліна; с). температурний лист хворого на епідемічний поворотний тиф. а). малюнок із зображенням спірохет, знайдених у клінічних зразках Отто Обермаєром; в). портрет Отто Обермаєра, який вперше спостерігав спірохети при епідемічному поворотному тифі в крові у пацієнтів з Берліна; с). температурний лист хворого на епідемічний поворотний тиф.
Народився	13 лютого 1843(1843-02-13) Шпандау, Королівство Пруссія
Помер	20 серпня 1873(1873-08-20) (30 років) Берлін, Німецька імперія ·холера
Країна	Німеччина
Підданство	Пруссія, Німецька імперія
Національність	німець
Діяльність	лікар, бактеріолог, паразитолог, патологоанатом
Alma mater	Гумбольдтський університет Берліна
Галузь	медицина, мікробіологія, паразитологія, патоморфологія
Заклад	Шаріте
Науковий ступінь	доктор медицини
Відомий завдяки:	відкриттю збудника епідемічного поворотного тифу

Біографія

Народився у сім'ї унтер-офіцера.

Освіта

Отримав середню освіту в рідному місті, а згодом вступив до Університету Гумбольдта в Берліні. Під час навчання слухав лекції видатних вчених того часу, зокрема, Рудольфа Вірхова. 1866 року захистив нейроанатомічну дисертацію, присвячену вивченню волокон Пуркіньє (нім. De filamentis Purkiniani).

Наукова кар'єра

Після цього 4 роки пропрацював асистентом у психіатричній клініці професора Вірхова в Шаріте. Тут він працював над проблемою ранніх епідеміологічних досліджень тифу, холери та епідемічного поворотного тифу. У 1868 році він виявив, завдяки його глибоким знанням мікроскопічних методів, збудника епідемічного поворотного тифу (в подальшому Borrelia obermeieri / Borrelia recurrentis) в крові декількох пацієнтів. Про це спостереження Обермаєр повідомив на засіданні Берлінського медичного товариства 26 лютого 1873 року. У протоколі було записано:

Обермаєр зробив заяву, що він спостерігав ниткоподібні структури з великою постійністю в крові хворих на поворотний тиф. Уже в першій епідемії поворотної гарячки, яка відбулася в Берліні з листопада 1867 до травня 1868 року він досліджував кров 82 пацієнтів (...)він тоді помітив у фибринових згустках (...)фасонні нитки, які перебували в постійному русі. (...) Цього року він запропонував розглянути це питання ще раз. При рецидиві у пацієнтки, 17-річної дівчини, яка була найпершою дослідженою раніше, побачив ті ж структури, дуже тонкі нитки різної довжини в постійному русі між купою клітин крові. (...) У 500-кратному збільшенні було відмічено, коли кров складалася у відомих формах монетних валків, поступово між ними з'являлися нитки незмірно тонкої, мабуть, гіалінової плазми. Спостерігалися постійні рухи, в тому числі, й хвилясті та спіральні рухи ниток перетиналися, вони утворювали клубочки, які потім нагадували амеб.

Внаслідок існуючого на той час закону, який забороняв більше ніж 2 роки бути на одній й тій посаді, 1 квітня 1873 року його було звільнено з клініки Шаріте. На тоді в Берліні вирувала епідемія холери. Обермаєр хотів виявити збудника, тому проводив наполегливі дослідження, але в непристосованих для цього умовах власної квартири. Через це, ймовірно 16 серпня, він заразився холерним вібріоном і невдовзі захворів. Незважаючи на хворобу він продовжував мікроскопічні дослідження своїх випорожнень аж до самої смерті 20 серпня 1873 року у віці всього 30 років.

На честь його Фердинанд Кон 1875 року запропонував назву збудника епідемічного поворотного тифу Borrelia obermeieri.

Джерела

• J. Pagel (Hrsg.). Biographisches Lexikon hervorragender Ärzte des neunzehnten Jahrhunderts. Berlin 1901 (нім.)
• Stefan Winkle. Kulturgeschichte der Seuchen. Düsseldorf/Zürich, 1997. Seite XXVI, 215 und Anmerkung 150, Seite 1142 (нім.)