Олів'є V де Кліссон

Олів'є V де Кліссон (фр. Olivier V de Clisson; 23 квітня 1336 — 23 квітня 1407) — франзуьский середньовічний військови діяч часів Столітньої війни, конетабль Франції. Мав прізвиська «М'ясник» та «Одноокий з Оре».

Олів'є V де Кліссон
фр. Olivier V de Clisson
ClissonEquestreFremietDetail.jpg
Народився 23 квітня 1336[1]
Château de Clissond, Кліссон
Помер 23 квітня 1407(1407-04-23)[1][2][3] (70 років)
Josselin Castled, Жосселен
Країна Bannière de France style 1500.svg Франція
Діяльність військовослужбовець
Знання мов французька[1]
Учасник Столітня війна
Посада Конетабль Франції
Батько Olivier IV de Clissond
Мати Jeanne de Clissond
У шлюбі з Catherine de Lavald і Marguerite de Rohand
Діти Margaret of Clissond і Béatrix|Isabelle de Clisson, Comtesse de Porhöet[d][3]

ЖиттєписРедагувати

Походив з бретонського шляхетського роду. Син Олів'є IV де Кліссона і Жанни де Бельвіль. Народився в родинному замку Кліссон 1336 року. У 1343 році його батька було страчено за наказом короля Філіппа VI за добровільну здачу міста Ванн англійцям. Зрештою Жанна де Бельвіль озброїла кораблі і розпочала піратську війну проти французьких кораблів. Після поразки вона з Олів'є молодшим ледве врятувалася, старший брат останнього — Вільгельм — помер на шляху до Англії.

Виховувався при дворі англійського короля Едуарда III, де затоваришував з Жаном де Монфором. Тут мати Кліссона вийшла заміж за англійського полководця Волтера Бентлі. 1359 року був в складі англійської армії під часвійськової кампанії в Бретані на підтримку Жана де Монфора, що претендував на герцогську владу. Здійснював напади на область Пуату.

1360 року після договору у Бретіньї Олів'є V де Кліссон відновлюється в правах і привілеях у Франції. Невдовзі пошлюбив представницю роду де Лаваль, що мала родинні зв'язки з бретонської династі Дре. Продовжив участь у війні за бретонську спадщину на боці Монфора. У 1363 році відзначився при облогах Нанта і Бешереля, у 1364 році знову битвся в Пуату, 1365 року сприяв перемозі в битві біля Оре, але втратив око. Олів'є дізнався, що Жан V де Монфор, що нарешті став герцогом Бретані, надав англійському полководцю Джону Чандосу замок і ліс Гавр, нагороду, якої Олів'є жадав за свою віддану службу. Кліссон висловив своє невдоволення новим герцогом, але це не змінило справи.

У 1366 році Олів'є де Кліссон був відправлений до Парижа як бретонський посол, щоб забезпечити дотримання Карлом V, королем Франції, гарантій статусу незалежної Бретані. 22 травня він був прийнятий з великою помпою в Парижі. 1367 року долучився до англійського війська на чолі із Едуардом, принцом Вельським, в поході на допомогу Педро I, королю Кастилії. Відзначився в битві при Нахері.

По поверненні поступово надагодив контакти з королем Франції. Навесні 1369 ркоу радив Карлу V атакувати узбережжя Англії, а серпні того ж року фактично саботував захоплення фортеці Сен-Совер-ле-Віконт для англійців. За цим отримав від Франції фьєф Жослен в Нормандії. 1370 року відкрито перейшов на бік Карла V. Невдовзі став зводити замок Жослен з 8 вежами.

Долучився до французького війська на чолі із Бетраном дю Гекленом. Відзначився 1370 року в битві при Понтваллені (графство Мен), протягом літа 1371 року активно діяв в Пуату, Анжу і Сентожі, відвоювавши численні англійські замки, 1372 року зайняв міста Луден, Сен-Жан-д'Анжелі, Сент і Ла-Рошель, у 1373 році звитяжив під час облоги Бреста. В результаті герцог Жан V де Монфор втік до Англії. Олів'є де Кліссон став лейтенантом короля в Бретані, а потім співрегентом герцогства з віконтом Жаном I де Роан.

До 1377 року боровся з прихильниками де Монфора і англійців, що зберігали за собою міста-порти Брест й Дерваль, але захопити їх не зміг. 1378 року підтрмиав короля приєднати Бретань до королівського домену. Разом з тим де Кліссон мріяв отримати титул герцога Бретані через дружину, родичку герцогської династії. Але того ж ркоу його дружина померла. Він оженився вдруге, пошлюбивши представницю роду Роан. 1379 року за допомвленністю Жан де Монфор знову став герцогом, але де Кліссон зберігав за собою східнопівденну Бретань з містом Нант.

1380 року після загибелі Бертрана дю Геклена призначаєтсья конетаблем. 1381 року як представник короля підписав Другий Герандський договір, що узгодив протистояння Бретані й Франції. 1382 року рушив на допомогу Людовику II, графу Фландрії, проти якого повстав міський патриціат на чолі із Гентом. В битві при Роозбеке де Кліссон завдав повсталим поразки. За цим лише однією загрозою змусив буржуа, що повстали в Парижі, припинити заворушення.

1384 року став планувати велику військову кампанію з вторгнення до Англії, зібравши до 1387 року 1300 транспортнихсуден і 907 військових кораблів. Втім у грудні 1386 року Жан де Беррі став заважати висадці. Остаточно операцію було скасовано напочатку 1387 року через погану погоду. Того ж року запрошений на засідання парламенту Бретані був схоплений за наказом герцога Жана V де Монфора. Спочатку його останній намагався стратити, але зрештою задовольнився сплатою великого викупу та отрмиання замків форти Блейн, Жослен і Жугон Ле Гільдо. 1388 року король змусив герцога повернути ці замки.

1392 року П'єр де Краон за намовою герцога Жана V намагався вбити де Кліссона в Парижі, проте марно. У відповідь король Карл VI рушив з військом проти Бретані, яке перед час цього у нього стався перший напад божевілля. Влада перейшла до регентської ради. 10 грудня 1392 року Паризький парламент засудив Олів'є де Кліссона за незаконне збагачення, вигнав з королівства, оштрафував його на 200 тис. ліврів, позбавив посади конетабля. В результаті вимушен був тікати до замку Жослен. Тут його взяв в облогу Жан V де Монфор, але Олів'є зумів втрмиатися.

1394 року король, що прийшов до тями, відновив де Кліссона в правах. Але він не отримав посаду конетабля, лише право носити меча конетабля. 1396 ркоу зміг замиритися з герцогом Бретані. Помер 1407 року в замку Жослен.

РодинаРедагувати

1. Дружина — Катерина, донька Гі X де Лаваля, барона Вітрі

Діти:

  • Беатрікс (бл. 1366—1448), дружина Алена VIII де Роана
  • Маргарита (1366—1441), дружина графа Жана I де Пентевьєра

2. Дружина — Маргарита, донька віконта Алана VII Роана

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Roglo — 1997. — 8549233 екз.
  3. а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003. — ed. size: 683713

ДжерелаРедагувати

  • Jean Favier, La Guerre de Cent Ans, Paris, Fayard, 1980, 678 p.
  • Boris Bove, Le Temps de la guerre de Cent Ans : 1328—1453, t. 1, Paris, Belin, 2009, 669 p. (ISBN 978-2-7011-3361-4).Document utilisé pour la rédaction de l'article