Vyacheslav Nagnybida

В'ячеслав Нагнибіда
Короткий опис життя та творчості
Частина перша. Доособистісна.
В'ячеслав Миколайович Нагнибіда народився 30 вересня 1987 року близько 11 години 20 хвилин у пологовому будинку міста Хмельницький. Мати - Мартинюк Евеліна Михайлівна, педіатр за професією, згодом очолила відділ припаратів крові Хмельницької станції переливання крові. Батько - Нагнибіда Микола Парфирович, лікар-сихіатр швидкої допомоги, ліквідатор Чорнобильської катастрофи трьома роками по тому залишив сім'ю та на довго випав з історії Нагнибіди молодшого. Славко, як його часто називали, народився без фізичних відхилень. За переказами матері у нього були волошково-сині очі й білосніжне волосся. Із часом від обидввох кольорів не лишилося й згадки. У дитячий садочок Славка не віддали - виховання перейшло до рук бабулі Надії та діда Міші (імена власні). Від бабусі Славко перейняв відомості про минулі часи, українські традиції, фольклов, спогади про Другу Світову війну та голодомор. Дід навчав малого основам ремісництва та догляду за свійськими тваринами. Окрім цього, звісно, розповідав про ту ж ВВВ. Достименно відомо, що саме дід навчив Славка основам та головним принципам брутальної лайки. Найжахливішим для Славка виявився перший клас. Виховуючись у домашніх умовах переважно жіночим колективом, маючи за кращих друзів сусідських дівчат, Славко виявився повністю неготовим до спілкування з дитячим колективом. Ще менше він був готовим до навчання - попри намагання матері навчити сина азам грамоти, син чхати хотів на письмо, читання й арифметику. Тому радикальні зміни у житті самітника були шоковою терапією. Однак на цьому етапи вже чітко вимальовувалися подальші перспективи, а саме домінування творчості над точними науками. Початкову школу Славко закінчив із відзнаками, грамотами та іншими радощами гарного учня. Йому вдавалося знаходити спільну мову з іншими дітьми, але друзів все одно було мало. Після першої чверті п'ятого класу стало зрозуміло - легкі часи "ботаніка" закінчуються... Аж до восьмого класу у Славка тривав спад продуктивних сил та загальної стагнації особистості. Він не займався спортом, не відвідував інших секцій. Але після зимових канікулів восьмого класу, а саме після Дня Св. Миколая, різко та рвучко почався сплеск досягнень. За півроку Славко спромігся виправити усі помилки за попередні роки, а за дев'ятий клас - вибитися у лідери класу й здобути червоний атестат за середню школу. Цей період є досить утаємничиним, позаяк подейкували, що Славко зрозумів, як досягати успіху. Причому без особливих зусиль.
(далі буде)