Обговорення:Савинці (Білоцерківський район)

Ця стаття є частиною Проєкту:Населені пункти України (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — покращувати усі статті, присвячені населеним пунктам та адміністративно-територіальним одиницям України. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Населені пункти України.
	Чим допомогти: Допоможіть у доповненні даних про населення населених пунктів України Доповнюйте статті інформацією про пам'ятки Оновлюйте дані у статтях Долучайтеся до поточних обговорень

Статтю «Савинці (Білоцерківський район)» поліпшено в рамках Тижня «Села України» (7 грудня — 19 грудня 2010 року)

(неенциклопедично, без джерел)

Географічне положення та природні умови

Рідне село Савинці… Село мого дитинства… Тут пахнуть росами світанки, мелодійно виспівують пташки, зустрічаючи день, рідне повітря, якого більше нема ніде. Тільки в селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватися неповторною красою. Природа нашого села та його околиць, тваринний та рослинний світ тісно пов'язаний із господарською діяльністю його жителів. Природні ландшафти зазнали інтенсивного антропогенного впливу і нагадують звичайні краєвиди сучасного українського села. Кожна садиба влітку потопає в зелені, а навесні – в цвіту абрикос, вишень, яблунь, груш та різних квітів.

Сучасне село Савинці за адміністративним поділом відноситься до Рокитнянського району Київської області. Громада села має орган місцевого самоврядування - Савинецьку сільську раду народних депутатів. Кількість жителів станом на 02.03.2013 р. за даними Савинецької сільради - 970 чоловік. Кілька десятиліть тому назад населення Савинець складало понад 1250 жителів. Площа населенного пункту - 427,7 гектара, розділена на 12 вулиць і три провулки. Площа земель довкола села становить 2205,8 гектара і майже вся розпайована, на сьогодні перебуває в оренді та одноосібному користуванні у різних власників.

Територія села компактно розташовується у верхній частині русла річки Рокити, яка бере початок біля села Вербове Білоцерківського району. Рокита впадає на півдні у річку Рось на межі села Синява і містечка Рокитне. Найстаріші вулиці села простягаються обабіч русла: Набережна і Київська – вздовж правого берега, Грубого і 8Березня – лівого берега. Русло річки перегороджено кількома дамбами, внаслідок чого утворився каскад ставків загальною площею понад 20 гектарів. Село знаходиться у північній частині Рокитнянського району. З півночі Савинці майже впритул межують з селом Тарасівка Білоцерківського району, на заході по прямій на відстані 5 кілометрів знаходиться місто Узин. У східній частині через 2,5 кілометрів від села лежить відділок Петрівське, а за 5 кілометрів на південь знаходиться село Житні Гори. Саме в цьому селі розміщується найближча до Савинець залізниця, до якої савинчанам добиратися майже 7 кілометрів. За 12 кілометрів від Савинець, між селами Житні Гори та Синява, знаходиться районний центр. Село має транспортне сполучення з смт. Рокитне, містами Узин та Біла Церква, до якої 38 кілометрів. Обабіч села проходить маршрут Синява – Київ. Відстань до столиці близько 100 кілометрів. Рельєф місцевості виключно рівнинний, відносні перепади висот не перевищують 10 метрів. Середня висота над рівнем моря Савинець 170 метрів. Але поблизу села є дві вищі точки: з південного заходу – 192 метри, з північного сходу – 184 метри. Вони приблизно рівновіддалені від центру населеного пункту і знаходяться на одній лінії з ним. На північному заході сільських земель проходить меліоративний канал, проритий у 70-х роках ХХ століття. Завдяки цим меліоративним заходам зменшилась кількість болотистих видолинків на полях, які називалися озерами (невеликі калюжі, в яких навіть риба водилася). Ґрунти чорноземні малогумусні, але досить родючі, тому майже вся територія в межах села і навколо його розорана. Рослинність типова для лісостепової зони правобережної України. Природних лісових масивів немає. Землі Савинецької сільської ради розмежовують лісосмуги, у яких переважає клен американський, в’яз, зустрічається ясен, акація, тополя чорна (осокор). Підлісок лісосмуг утворює бузина чорна, подекуди бузина червона, а також трав’янисті рослини, типові для лісосмуг: кропива дводомна, кропива собача, пустирник, полинь чорнобильна, лопух великий та інші. По руслу Рокити ростуть верболіз і кілька видів верб, у кронах яких гніздяться сорока, голуб дикий. Береги зарослі переважно очеретом, зустрічаються рогіз вузьколистий і широколистий. Росте також декілька видів осок, череда трьохроздільна, чистяк та інші. Серед заростів прибережної рослинності гніздяться водоплавні птахи, такі як дикі качки, лисухи, водяні курочки, а також птах-бугай (бекас), очеретянка, берегова ластівка. Залітають на водойми чапля сіра, чайка срібляста та біла.

По берегах мешкають в норах водяні криси, ондатри а останнім часом з’явилися і бобри. Зустрічаються також черепаха болотна, вуж, ящірка прудка, жаба озерна, жаба трав’яна, ропуха звичайна, жерлянка, тритон гребінчастий. Серед риб поширений карась сріблястий, окунь, краснопірка, пічкур, тюлька. Рідше буває лин, короп, в’юн. Є річковий рак, що свідчить про чистоту води в ставках, бо живляться вони переважно водами з підземних джерел.

На території села є кілька гнізд лелеки білого. З хижих птахів є сич хатній і кобець. Поширені також типові представники антропогенних ландшафтів, такі як горобець домовий і польовий, синиця велика, сойка, крук, ворона сіра. У садах і парках, які створені навколо школи, будинку культури, на території тваринницьких ферм колишнього колгоспу, серед гілля гніздяться соловейко, мухоловка, вівсянка, шпак. В полі гніздяться жайворонок звичайний і хохлатий. В суворі зими інколи зустрічаються куріпки та снігурі. Ще на початку ХХ століття село поділилось на кутки, назви яких належать до мікротопонімів. Куток – це ціла вулиця або її частина. Залежно від того, як багато рідні з однаковим прізвищем там проживали, походили назви кутків: Ступаки, Лейби, Сови, Давиденки, Чигиринівка, Деркачівщина, Кибалівщина та інші. Корінні жителі села і дотепер вживають ці назви у розмові. Найпоширенішими прізвищами в селі є: Ступак, Орел, Сова, Ластовка, Давиденко, Литвин, Медвідь, Рубан, Семенюта. А також прізвища польського походження – Бачинські, Вінярські, Голубйовські, Дзядківські, Іваніцькі, Климанські, Кухарські, Миронівські, Сладківські, Сухецькі. Серед назв частин села чи його околиць багато інших мікротопонімів. Так, наприклад, кожен ставок має свою назву, походження яких різне. Назва першого ставка від Тарасівки – Закопи пов’язана, ймовірно, з копанням або з копами снопів у полі. Центральний – найбільший і розміщується в центрі села. Назви Бурівського, Дзятківського, Чаленкового ставків походять від прізвищ родин односельців, що проживали (деякі й досі проживають) біля них. Курятник – тому, що на березі його розміщувалася птахоферма, де утримували курей і качок. Дикий ставок зобов’язаний своєю назвою дичині, якої там було найбільше. Воєнний виритий військовими, які базувалися біля нього і використовували його для своїх потреб. До речі, військове походження мають ще кілька мікротопонімів околиць села. На Батареї – найвіддаленішому полі – ще з 1937-38-х років ХХ століття були літні табори для підготовки льотчиків. Після ІІ світової війни там збудували секретний військовий об’єкт, який на картах загального користуванні позначався як м’ясо-тваринницька ферма. Проте жителі навколишніх сіл знали, що там знаходяться погреба, в яких зберігалися авіабомби та інші боєприпаси для літаків, які базувалися на військовому аеродромі під Узином. В теперішній час там центральна база прикордонних сил України, хоч вже й не такий секретний, але режимний об’єкт. Він зв’язаний дорогою, вимощеною з бетонних плит (звідси й ще одна назва – Бетонка), із узинським аеродромом. Біля цієї Бетонки, поблизу Воєнного ставка розміщувалися корпуси військової частини, яка обслуговувала боєприпаси для військових літаків (казали, що там складали боєголовки до ракет). Навколишні поля називали «На об’єкті» або «Під об’єктом», від якого дотепер лишились руїни після відвідування його «хазяйновитими» жителями навколишніх сіл. Є в околицях села й Мала Земля – частина поля під Узином, відділена меліоративним каналом. Після меліоративних робіт зникли з полів озера, а назва «На озерах», що закріпилась за полем, лишилася. Але найуживанішим мікротопонімом мабуть є Ворошиловка, яка стосується частини села, яка колись була окремим поселенням. Вона утворена з геометрично правильних вулиць, що мають однакову протяжність, паралельні між собою і лежать на схід від вулиці Грубого. Саме тому у селі два цвинтара: один - савинський і другий - ворошилівський.— Це написав, але не підписав користувач 91.192.154.136 (обговорення • внесок).