Обговорення:Перемилів

Ця стаття є частиною Проєкту:Населені пункти України (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — покращувати усі статті, присвячені населеним пунктам та адміністративно-територіальним одиницям України. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Населені пункти України.
	Чим допомогти: Допоможіть у доповненні даних про населення населених пунктів України Доповнюйте статті інформацією про пам'ятки Оновлюйте дані у статтях Долучайтеся до поточних обговорень

Ця стаття є частиною Проєкту:Тернопільщина (рівень: III, важливість: висока)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з Тернопільщиною. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
III (у розвитку)	Ця стаття за шкалою оцінок статей Проєкту:Тернопільщина має рівень «стаття у розвитку».
Висока	Важливість цієї статті для проєкту Тернопільщина: «висока»
	Чим допомогти: 1. Додайте, будь ласка, шаблон {{Стаття проєкту Тернопільщина}} до всіх сторінок обговорення нових і старих статей, тематично пов'язаних із Тернопільщиною. 2. Редагуйте та доповнюйте статті про Тернопільську область, найбільшої уваги потребують незавершені статті. 3. Вікіпроєкт «Тернопільщина» покликаний покращувати усі статті, що розповідають про Тернопільську область. Ласкаво запрошуємо всіх, особливо тернопільців!

Перша історична згадка про село Перемилів датується 1568 роком. Село Перемилів розкинулось по обидві сторони річки Тайни – правої притоки Збруча – за 37 км. від районного центру й за 10 км. від залізничної станції м. Хоростків. Назва села Перемилів походить від слова “переймати”. В перших письмових документах село зазначилось як “село Переймилів”, та з часами назва спростилась, пройшовши фонетичну транскрипцію. Чому саме Перемилів? За легендою в Хоросткові жив польський магнат, котрий “переймав”, “переманював” селян від інших панів і селив у себе на фільварку, де мав ґуральню. Будував для них халупи і заставляв їх працювати на себе. Біля ґуральні був великий дзвін, котрим економ кожного ранку будив людей до роботи. Дзвін співав: ”Будь –дзінь, будь –дзінь!” - звідси і пішла назва першої вулиці Будзінє. З1564 р.,коли королівським привілеєм поселення Хоростків було передано у володіння магнатів Якуба та Юрія зі Струсова, Перемилів також був в їхній власності. Жителі села працювали на ґуральні,тут був ще млин, пасіка. Селяни сіяли жито, коноплі, пшеницю, кукурудзу, займалися ремеслом, тут була кузня. Вдома ткали грубе полотно. В краєзнавчому музеї смт Гусятина збереглися вишивки к. XVI – п. XVII ст.. Вишивкою рослинного і переважно геометричного орнаменту оздоблювали не тільки одяг чоловічий чи жіночий, але і рушники, наволочки, простині. Проте економічне і політичне становище поневоленого шляхтою українського народу було нестерпним. Крім панщини, що не рідко досягала по 6 днів на тиждень, селяни відробляли різні “толоки”,”шарварки”. Багато жителів села тікали від пана і приєднувались до Козацько – селянського повстання під проводом Северина Наливайка (1594 – 1596 р.) В роки Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648 -1654 р.) перемиляни також підтримували своїх побратимів. Один з учасників писав :”Вся Русь аж до самого Львівського передмістя піднялася на повстання... Гусятин, Сатанів, Скалат... і багатьох інших місцевостей взяті опришками.” За Андрусівським перемир’ям (1667 р.) територія Гусятинщини залишалася під владою Польщі. Шляхта жорстоко розправлялася з учасниками Визвольної війни. Та не тільки польський гніт терпіли наші односельці. Мужньо боролися вони із турецько – татарською навалою 1672 – 1683 років. Панські міжусобиці, збільшення повинностей, посилення кріпосництва, насильницьке окатоличування, полонізація викликала для панів Гайдамаччину, яка бурхливою хвилею пройшла через Поділля і, зокрема, Гусятинщину.
1772 рік – перший поділ Польщі. Австрія загарбала Галичину по річку Збруч.
1789 рік – почався селянський рух проти надмірної панщини і повинностей в містечку Товсте і поширився на Гусятинщину і Кам’янеччину.
1880 роки – занепад економіки краю, зубожіння простого люду і перша хвиля еміграції.
1891 – 1896 роки були періодом найбільшої еміграції з Копичинського, Гусятинського, Скалатського та Борщівського повітів у Росію та Бразилію. Перші роки XX ст. не принесли відчутного полегшенням жителям краю, зокрема, і селянам Перемилова. Хоча тут організовується “Просвіта” , працює сільська читальня , драмгурток, що ставить на місцевій сцені “Лемерівну”, “Наталку Полтавку” та інші вистави, є свій хоровий колектив, відкрито початкову школу ( 4 класи - “штуба” ), де працює лише один вчитель. Був у селі і клуб, де проводились концерти і розваги, вечорниці. Розвивалось ремесло і торгівля. Ремісники – кустарі шили чоботи, одяг, виготовляли вироби з вовни, льняного полотна. Майже весь хатній посуд виготовляли із сосни – мисник, шалку, лавки, пікну, діжу, навіть поріг. Робили також чепурненькі кошики із рогози. З соснових досок робили і човни, за допомогою яких перепливали річку Тайну, бо мостів для перевезення вантажу ще не було.
Треба зазначити, що село Перемилів належало тоді не до Густинського, а до Копичинецького повіту, що включав весь теперішній Гусятинський і частину Теребовлянського та Чортківського районів і налічував 53 населених пункти.
1917 – 1919 роки. Революція. Виникнення Української Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки. Кінець Австро – Угорської імперії. ЗУНР. Прийняття Акту Злуки. Боротьба Української Галицької Армії з польськими загарбниками.
Українські Січові стрільці вписали славні сторінки в історію боротьби за нашу державність. За час існування цього товариства, а пізніше легіону лицарів Галичини, вони у важких кровопролитних боях із загарбниками продемонстрували справжні зразки мужності і героїзму, відданості ідеалам соборності України.
Село Перемилів з давніх давен відзначалося високим рівнем культури його жителів, вміння берегти і множити свою культуру, захищати свої права.
Перемилів – це тиха земля під мирним небом. Широкі вулиці, ошатні будинки, що потопають у зелені садів. Це задушевний спів соловейка, п’янкі пахощі буйних трав, сивий туман над верболозами. Таку красу не можна не любити. Саме ця земля зростила і дала снаги вірним синам, воякам УПА Івану Павлишину, псевдо „Дуб”, що був районним провідником, Йосифу Левчуку („Корч”), Михайлу Левицькому („Чумак”), Богоносу Володимиру („Сірко”).
За волю і незалежність рідної України терпіли страшні муки Петро Перейма і Володимир Ревус в уманській тюрмі, де кати ходили по коліна в крові.
Ярослав Галабіцький, Йосиф Процишин не шукали ситного життя і слави. Вони боронили отчий дім від тих, хто топтав його красу та історію. Не всім судилося однакова доля. Йосиф Процишин, залишивши дім, молоду красиву вагітну дружину, пішов воювати за Україну. І лише короткі зустрічі з дружиною і рідними (що проходили глибокої ночі в чужих хатах) зігрівали душу героя. В такі короткі хвилини серце стискалося від радості і болю, і туга за рідними виливалася в піснях.
Кожен народ має свій Пантеон де зберігаються остатки національних героїв. Адже всім відома істина, що тільки та нація має право на існування, яка свято береже імена загиблих за волю і незалежність. Та сталося так, що ми не змогли в умовах національного гноблення і панування на нашій землі іноземних загарбників зберегти всі могили і пам’ять про тих, хто в борні з ворогом віддав життя за самостійну Україну.
Та кров стрілецьку ніхто не змив і не змиє. Нею навіки записалася сторінка нашої славної історії.
Будемо жити і виживати – така доля нашої нації: через дар пам’яті бути не вмирущим.
Та все ж село живе, працює, розвивається, розбудовується.
В післявоєнні роки, а саме в 1950 році був організований в селі колгосп ім. Будьоного, головою якого був Іван Великий. З великими зусиллями налагоджувалося сільське життя. Всі разом (толокою) односельчани зводили свої будинки і колгоспні будівлі та інші споруди. В 1965 р. до 20 річниці Перемоги відкрили пам”ятник воїнам-односельчанам, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни, в 1966 р.- новий дитячий садочок. Згодом, 1 січня 1973 р. відкрили новий БК, через рік великий двоповерховий будинок торгівлі. 1 вересня 1978 р. своїх перших учнів прийняла Перемилівська школа. У 1980 р. біля школи заклали дендропарк, що став справжньою окрасою села. В 1986 р. побудований новий адмінбудинок, де розмістилася бухгалтерія господарства, поштове відділення, сільська рада і медпункт.
Змінюється час, змінюються люди, але незмінними залишаються християнські цінності – ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ і незмінні наші обряди, традиції, щире українське слово і задушевна пісня – візитна картка нашої Вітчизни.
Vitalik Chornyy 18:42, 5 червня 2009 (UTC)

Це передрук звідкись. Своїми словами у статтю викласти не можна? Хоча б частково? --Гриць 18:49, 5 червня 2009 (UTC)