Обговорення:Ковінька Олександр Іванович
Авторові статті:
В "Українському радянському енциклопедичному словнику", т. 2, с. 104 вказана дата народження 14січня 1900 року, за яким стилем - старим чи новим - не вказано.
Думаю, можна доповнити дещо з полтавського сайту:http://orenda.pl.ua/read/kovinka_oleksandr_ivanovich
http://orenda.pl.ua/read/kovinka_oleksandr_ivanovich
- О. І. Ковінька народився в селі Плоскому Решетилівського району в селянській сім’ї.
- Закінчив двокласне училище й з 12 років пішов у найми. 1917 року склав іспити (екстерном) за 4 класи гімназії.
- В період УНР і громадянської війни пережив чимало перипетій: був у повстанському загоні, бився з денікінцями і потрапив у їхній полон, вступив до Червоної армії (разом з В. Сосюрою) і нарешті опинився в українському війську С. Петлюри.
- Після повернення в 1922 році додому працював секретарем сільради, пройшов курси інструкторів-лекторів Авіахіму, навчався (заочно) в Полтавському ІНО. З 1928 року — газетяр, фейлетоніст газети "Більшовик Полтавщини".
- Перша гумореска "Містки та доріженьки" з’явилася під впливом О. Вишні в друці 1926 року в газеті "Селянська правда". З того часу друкувався в журналах "Червоний шлях", "Всесвіт", "Плуг", "Червоний перець", "Селянка України" та ін.
- У 1929 році вийшла перша збірка гуморесок "Індивідуальна техніка". Тоді ж опублікував сатиричні повісті "Гунни" та "Окупанти". Друга збірка — "Колективом подолаємо" — вийшла 1930 року в Полтаві. Тут і було перервано шлях у літературу...
- 6 жовтня 1934 року О. Ковіньку заарештували як "ворога народу", котрий нібито ще з 1928 перебував у антирадянській терористичній організації українських націоналістів-боротьбистів (раніше Ковінька справді належав до партії боротьбистів) і брав участь у терористичних замахах проти партійних вождів. У київській Лук’янівській в’язниці він зустрівся з полтавськими приятелями Майфетом і Ванченком... Усі вони були засуджені до 10 років виправно-трудових таборів. Після оголошення вироку 28 березня 1935 року Ковіньку повезли в Магаданську область, де він відбував свій строк.
- У 1947 році був звільнений, але без права повернення в Україну. Жив у Якутії.
1950 року його заарештовують знову і повертають у Нагаєво поблизу Магадана, де працює економістом в автоколоні.
- Лише 1956 року Ковіньку реабілітували, і тоді ж він повернувся до Полтави, де й прожив до смерті.
- 1957 року в харківському "Прапорі" з’явилася повість "Як мене купали й сповивали" (окремо — 1958). Відтоді одна за одною виходять його книжки — всього понад 30. Серед них: "Ось не грайте на нервах..." (1958), "Кутя з медом" (1960), "Цвьох — і ваших нєт!" (1961), "Коти і котячі хвости" (1963), "Новели про химери" (1965), "Чарівні місця на Ворсклі" (1968), "І таке буває" (1972), "Як воно засівалося" (1979) та ін. Двотомники вибраних творів виходили в 1970 та 1980 роках. Перекладався на російську, білоруську, грузинську, вірменську та інші мови.
- О. І. Ковінька постійно друкувався в журналах "Перець", "Україна", "Прапор", "Жовтень", у багатьох газетах України, в тому числі й полтавських.
- У своїх творах він висміював дармоїдство, казнокрадство, аморальність, безкультур’я, вміло відтворював смішне, комічне в побуті людей. Він виробив свій власний стиль неквапливої, іронічної, по-народному мудрої оповіді. Слухачі пізнавали його по своєрідній інтонаційній манері, побудованій на фольклорно-розмовній основі.
- Писав Олександр Ковінька і публіцистичні статті, нариси та мемуарні твори, теж сповнені гумору й самоіронії. Цінні спогади написав про В. Сосюру, Мате Залку, Остапа Вишню, П. Капельгородського.
- 1984 року він став лауреатом премії ім. Остапа Вишні.
- Однак, слід відзначити, що того гумору, яким відзначалися твори Ковіньки доарештного періоду, в нього залишилося мало. "Сумним та гірким був той гумор, як і сама доля їх автора" (А. Білокінь).
- Різноманітною була громадська праця О. І. Ковіньки. З 1965 року був депутатом Полтавської міськради. На VI з’їзді письменників України обирався членом Правління СПУ. 1970 року нагороджений орденом "Знак Пошани".
- "Світ Ковіньки — це світ добра. Це світ людяності і злагоди", — писав Олег Чорногуз. Слід би додати, що й світ застраханої режимом людини...
- 1992 року на будинку, в якому останнім часом жив О. Ковінька (вул. Зигіна, 4), встановлено меморіальну дошку.
Є також додаткова інформація на сайті http://pilipyurik.com/index.php?option=com_content&view=article&id=365%3A2010-07-01-05-30-38&catid=52%3A2009-05-25-08-45-40&Itemid=77