Відкрити головне меню

Ковінька Олександр Іванович
Ковінька Олександр Іванович.jpg
Ім'я при народженні Ковінько Олександр Іванович
Народився 13 січня 1900(1900-01-13)
Плоске Полтавського повіту
Помер 25 липня 1985(1985-07-25) (85 років)
Полтава
Поховання Полтава
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність прозаїк
Alma mater Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка
Мова творів українська
Жанр оповідання, гумореска
Партія Українська комуністична партія (боротьбистів)
Премії Літературна премія імені Остапа Вишні

Олександр Іванович Ковінька (справжнє прізвище — Ковінько) (13 січня 1900[1] , с. Плоске, Полтавського повіту Полтавської губернії Російської імперії — 25 липня 1985, Полтава, УРСР) — український письменник-гуморист.

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився у селі Плоске (нині Решетилівського району Полтавської області) в родині селянина-бідняка. Закінчив церковноприходську школу, навчався в земському двокласному училищі.

З 12 років пішов у найми. У 1917 склав екстерном іспити за чотири класи гімназії. Був сторожем у сільській аптеці, служив у міліції в Полтаві.

У період громадянської війни в Російській імперії та у часи боротьби за існування Української Народної Республіки спочатку був у повстанському загоні. 1918 року схоплений кайзерівськими окупантами й відданий до воєнно-польового суду. Звільнений під час наступу Червоної Армії. Був членом партії боротьбистів. Брав участь у боях з денікінцями, потрапив до них у полон. Знову був звільнений і вступив до Червоної Армії (разом з Володимиром Сосюрою). Затим воював у війську УНР. Війна закінчилась для нього у таборі біля Познані (Польща), де перебував у 19201921.

Після повернення додому вступив до комітету незаможників. Був секретарем сільради. Навчався на курсах інструкторів-лекторів ТСОАВІАХІМу, виступав з лекціями від цього товариства.

19261928 навчався в Полтавському інституті народної освіти (заочно).

Друкуватися почав 1926 року — тоді з легкої руки Остапа Вишні в газеті «Селянська правда» була вміщена його гумореска «Містки та доріженьки». Друкував гумористичні оповідання та фейлетони в газеті «Більшовик Полтавщини»[2], журналах «Червоний Перець», «Плуг», «Червоний шлях», «Нова громада» («Соціалістична громада»), «Молодий більшовик» та інших часописах.

1928 року став штатним фейлетоністом газети «Більшовик Полтавщини». Перша книга — збірка гумористичних і сатиричних повістей «Індивідуальна техніка» (Харків, 1929), друга — «Колективом подолаємо» (Полтава, 1930).

6 жовтня 1934 року заарештований органами НКВС у справі «Контрреволюційної боротьбистської організації». У київській Лук’янівській в’язниці зустрівся з полтавськими приятелями Майфетом і Ванченком.

28 березня 1935 виїзною сесією Військової колеґії Верховного Суду СРСР засуджений до десяти років таборів. Відбувати покарання засланий до Магадана. Там він працював вибійником, бурильником, гірничим майстром, плановиком-економістом на гірничо-промислових підприємствах Дальбуду. Звільнений 1947 року, але без права повернення в Україну, жив у Якутії. Там у 1950 заарештований удруге і повернений у Нагаєво поблизу Магадана.

4 липня 1956 судово-слідчу справу його було припинено за відсутністю складу злочину.[3]

Після реабілітації повернувся на батьківщину, до рідної Полтави. Був відновлений у рядах СПУ, повністю поринув у літературну роботу.

Видрукував у журналі «Прапор» автобіографічну, написану з іронічним усміхом, повість «Як мене купали й сповивали» (1957), видав збірки гумору та сатири «Кутя з медом», «Гуморески» (1960), «І не кажіть, і не говоріть» (1962), «Коти й котячі хвости» (1964), «Директиви і корективи» (1965), «Попав пальцем в небо» (1966), «Всякого бувало…» (1967), «Чарівні місця на Ворсклі» (1968), «Згадую й розгадую» (1970), «Пухові подушки» (1971), «Отак, прямо і прямо» (1976), «Кислі яблука» (1978), «На що ви натякаєте?…» (1978), «Як воно засівалося» (1979), «Гостріше гостріть пера» (1983) та ін.

Його творчий доробок поповнився сатирико-гумористичними повістями «Хрестоносці» та «Превелебні свистуни, або Смішні, чудні й сумні пригоди сільського хлоп'яка Василя Черпака», автобіографічною оповіддю «Чому я не сокіл?..», публіцистичними статтями з проблем розвитку української мови, збереження історико-культурної спадщини рідного народу.

Помер у Полтаві на 86-му році життя.

ТворчістьРедагувати

Опублікував понад 30 книг сатири й гумору.

Постійно друкувався в журналах «Перець», «Україна», «Прапор», «Жовтень», вміло відтворював смішне в побуті. Письменник виробив власний стиль неквапливої, іронічної, мудрої оповіді, побудованої на фольклорно-розмовній основі.

Двотомники вибраних творів виходили в Києві у 1970 та 1980 рр.

Літературна спадщина перекладалася російською, білоруською, грузинською, вірменською та іншими мовами.

Відзнаки, вшануванняРедагувати

 
Меморіальна дошка в Полтаві

Видання творівРедагувати

  • Твори, т. 1—2.— Київ, 1970;
  • Твори, т. 1—2.— Київ, 1980.

ПриміткиРедагувати

  1. Олександр Ковінька
  2. Так називалася газета «Зоря Полтавщини» у період із 1924 по 1941 рр.
  3. ukrlife.org Письменники України — жертви сталінських репресій

Джерела та літератураРедагувати