Нільська Людмила Валеріївна
Людмила Валеріївна[2] Нільська (нар. 13 травня 1957, Струніно, Володимирська область, РРФСР, СРСР) — радянська і російська актриса театру і кіно.
| Нільська Людмила Валеріївна | |
|---|---|
| Дата народження | 13 травня 1957[1] (66 років) |
| Місце народження | Струніно, Володимирська область, РРФСР, СРСР |
| Громадянство |
 Росія |
| Alma mater | Театральний інститут імені Бориса Щукіна |
| Професія | Актриса |
| Кар'єра |
1978–1991 2003 — |
| Нагороди | Премія «Золотий орел» |
| IMDb | ID 0632125 |
| nilskay.ru | |
Біографія ред.
Народилася 13 травня 1957 року в місті Струніне Олександрівського району Володимирської області. Коли їй було шістнадцять років, сім'я переїхала до міста Александрова.[3][4]
1975 року Людмила з Александрова вирушила до Москви вступати до театрального інституту. Успішно склавши іспити, була зарахована до Школи-студії МХАТ, але провчилася там лише один рік — була відрахована за незадовільну оцінку на іспиті з предмета «Історія КПРС». Після відрахування вступила до Щукінського училища.[3]
В 1980 закінчила Вищу театральне училище імені Б. В. Щукіна в Москві (курс Алли Казанської). Після закінчення училища було прийнято до трупи Московського академічного театру імені Володимира Маяковського (1980—1994).
У 1978 році, бувши студенткою театрального училища, Людмила дебютувала в кіно, знявшись у головній ролі в радянському художньому фільмі «Коник» режисера Бориса Григор'єва, після чого вітчизняні кінорежисери почали пропонувати їй одну роль за іншою. У 1980 році на екрани країни вийшли відразу три фільми за її участю: «Мелодія на два голоси<», «Петрівка, 38», «Через терни до зірок». У травні 1981 року відбулася прем'єра другого фільму радянського телевізійного серіалу «Державний кордон» під назвою «Мирне літо 21-го року», де Людмила Нільська зіграла роль підступної польської шпигунки, пані Ядвіги Ковальської, яка принесла актрисі всесоюзну популярність.
До розпаду СРСР 26 грудня 1991 року актриса знялася більш ніж у 20 художніх фільмах. Після цього, у зв'язку з економічним спадом у країні та переходом від планової економіки до ринкової, російський кінематограф почав відчувати великі труднощі, кіновиробництво практично зупинилося, внаслідок чого більшість акторів виявилися не потрібними. Для Людмили не було перспектив ні в театрі, ні в кіно, вони з чоловіком обоє залишилися без роботи. Чоловік, Георгій Ісаєв, запропонував переїхати до США, де пообіцяв влаштувати свій власний бізнес на кошти, вторговані від продажу двокімнатної квартири Людмили в Москві, і забезпечити добробут усієї родини. Людмила добре усвідомлювала, що як акторка в Америці нікому не буде потрібна. Але чоловік покладав на цю країну велику надію. У результаті 1994 року Людмила Нільська разом із чоловіком і трирічним сином емігрувала до США. Георгій відкрив у Каліфорнії автомайстерню, та його бізнес швидко прогорів. Людмилі довелося шукати роботу. Там вона працювала і продавцем у магазині одягу, і прибиральницею, і водієм при соціальній службі, тестувала комп'ютерні програми.[3][4][5]У 2001 році, після того, як чоловік оголосив Людмилі, що в нього давно є інша жінка і пішов із сім'ї, вона залишилася одна з десятирічним сином у чужій країні, де немає ні рідних, ні друзів, без грошових накопичень і з невлаштованим побутом.
Влітку 2003 року Людмила Нільська разом із сином Дмитром повернулася до Москви, оселившись на орендованій квартирі. Вже восени, за підтримки друзів, повернулася до професії. Почала працювати в Театрі Місяця під керівництвом Сергія Проханова, грати в антрепризних спектаклях, зніматися у телесеріалах.
Однією з перших робіт актриси в кіно після повернення до Росії стала роль Галини Брежнєвої у серіалі «Червона площа» (2004). Актрису стали запрошувати в різні серіали на другорядні ролі.
2008 року Людмила Нільська зіграла головну роль у багатосерійному біографічному телевізійному художньому фільмі «Галина» режисера Віталія Павлова, де знову створила образ дочки генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Ілліча Брежнєва. У 2009 році за виконання цієї ролі актриса удостоєна російської кінопремії «Золотий орел» у номінації «Краща жіноча роль на телебаченні».
З 2008 року — актриса Державного театру кіноактора в Москві.
Особисте життя ред.
Творчість ред.
Ролі у театрі ред.
«Дивіться, хто прийшов!» Аліна, театр ім. В. Маяковського 1987 р.
- «Остання ставка»
- «Ніч ніжна»
- «Летіли два крокодили»
- «Чокнуті»
- «Безумство кохання»
- «Підступ»
- «Життя Клима Самгіна»
- «Одруження у комуналці, або Комедія радянських часів» (антреприза)
Фільмографія ред.
- 1978 — Коник — Олена Кузнєцова («Ковалик»), студентка історико-філологічного факультету
- 1980 — Петровка, 38 — Альона, спортсменка (стрибки з вишки у воду)
- 1980 — Крізь терни до зірок — Селена
- 1980 — Мелодія на два голоси — Альона Борисоглібська, студентка (озвучує Наталія Гурзо)
- 1980 — Державний кордон. Фільм 2-й: Мирне літо 21-го року — пані Ядвіга Ковальська, польська шпигунка
- 1981 — Скажені гроші — Лідія Юріївна Чебоксарова
- 1982 — Десь плаче іволга — Марина Орлова
- 1982 — Ніхто не замінить тебе — Лариса, дружина Олексія
- 1983 — Комбати — Ліля, дружина Сєдова
- 1984 — Пісочний годинник — Інга
- 1985 — Друзів не вибирають — Надія Вікторівна Корсакова
- 1986 — Арена несамовитих (ჭიდაობას რა უნდა, Грузія) — Наташа
- 1986 — Без терміну давності — Лариса Кирієнко
- 1987 — Моонзунд — Анна Ревельська, «Клара Георгіївна Ізельгоф»
- 1987 — Гардемарини, вперед! — Марта
- 1987 — Випадок із газетної практики — Дар'я Дмитрівна, подруга Кривцова
- 1987 — Де знаходиться нофелет? — Віра Сімакова, заміжня товаришка по службі Павла
- 1988 — Штормове попередження — Марина Андріївна Сабова, керівник пресцентру міністерства
- 1990 — Бабій — Ліля, подруга Аркаші
- 1991 — Плащаниця Олександра Невського — Ліда Уварова, дружина професора
- 1991 — Мавпа, що розмовляє — коханка Едіка
- 1992 — Сповідь утриманки — Діна Петрівна Козіна, перша дружина Вадима
- 2003-2009 — Адвокат — Ірина Демидова, співачка
- 2004 — Красна площа — Галина Брежнєва'
- 2004 — Ангел пролетів — мати Діми
- 2005 — Полювання на ізюбря — Ліза Федякіна
- 2005 — Чорна богиня — Єлизавета Петрівна, мати Олександра
- 2006 — Чарівність зла — Гертруда Шильдбах, співробітник НКВС у Швейцарії
- 2006 — Вовчиця — Марія Морозова, мати Андрія
- 2006 — Міський романс — Катерина Гущина, мати Миті
- 2006 — Снігова королева — Світлана
- 2007 — Міський романс 2. Фільм «Розплата за гріхи» — Катерина Гущина, мати Миті
- 2006 — Іспанський вояж Степанича — Нонна Іванівна Іванова
- 2006 — Розсмішити Бога — мати Світлани
- 2008 — Шут і Венера — мама Мишкіна
- 2008 — Охоронниця — Маргарита Петрівна Анікіна
- 2008 — Термінно в номер 2 — Маргарита, дружина Промислова
- 2008 — Галина — Галина Брежнєва'
- 2009 — Дві сторони однієї Анни — Ольга Шелягіна, мама Ані та Сергія
- 2010 — Анжеліка — Клавдія, мати Сергія
- 2010 — Громадянка начальниця — Катерина Пчолкіна, засуджена
- 2010-2011 — Обручка — Елла Борисівна Вєтрова, мати Уляни
- 2010 — Почуй моє серце — Анна Миколаївна, прийомна мати Тетяни
- 2011 — Фурцева — Надя Леже, французька художниця, подруга Катерини Фурцевої'
- 2011 — Понаїхали тут — Зіна, домробітниця Тетяни
- 2011 — Випадковий свідок — матінка Парасковія
- 2012 — Градянка начальниця. Продовження — Катерина Пчолкіна, засуджена
- 2012 — Маша Пирогова — народний юрист — Тетяна, мати Маші
- 2012 — Красуня — Ніна Іванівна Савіна, мати Андрія
- 2012 — Дельта — Раїса Петрівна Моніна, тітка Степана
- 2013 — Жінки на межі — Лідія Борисівна Шутович
- 2013 — Пенелопа — Маргарита Семенівна Стрельцова, мати Івана
- 2013 — Причал любові і надії — Надія Петрівна Акімова, відома актриса на пенсії
- 2015 — Слава — Наталя Миколаївна, мати хокеїста В'ячеслава Фетисова
- 2019 — Випадковий кадр — Алевтина Миколаївна Шуйко
Визнання ред.
Громадські нагороди ред.
- 2009 — лауреат російської кінопремії «Золотий орел» у номінації «Краща жіноча роль на телебаченні» — за роль Галини Брежнєвої у багатосерійному телевізійному художньому фільмі «Галина»(2008).
Примітки ред.
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ Шилов, 2004, с. 507.
- ↑ а б в г д ВИДЕО. Документальное кино. Биографический фильм «Людмила Нильская. Танго на битом стекле» (премьера — 2 июня 2012 года; режиссёр — Иван Цыбин). Архівна копія на сайті Wayback Machine. «Первый канал» // 1tv.ru
- ↑ а б в г ВИДЕО. Программа Татьяны Устиновой «Мой герой. Людмила Нильская» (эфир — 15 октября 2015 года). [Архівовано 2015-10-18 у Wayback Machine.] Телеканал «ТВ Центр» // tvc.ru
- ↑ а б «В образе Галины Брежневой» (интервью Людмилы Нильской).[недоступне посилання] ИД «Крестьянин» (Ростов-на-Дону) // kr-news.ru (7 октября 2008 года)
- ↑ Людмила Нильская: «Мне с самой собой очень даже хорошо» - Собеседник. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 5 жовтня 2021.
Посилання ред.
Дивіться хто прийшов! Людмила Нільська у ролі Аліни. Театр ім. В. Маяковського (1987) // Радянське телебачення. ГОСТЕЛЕРАДІОФОНД
- «В образі Галини Брежнєвої» (інтерв'ю Людмили Нільської). ВД «Селянин» (Ростов-на-Дону) // kr-news.ru (7 жовтня 2008 року)
- ВІДЕО. Програма «Приватна історія: Людмила Нільська» (ефір — 19 квітня 2015 року). Телеканал «Москва. Довіра» // m24.ru
- ВІДЕО. Програма Юлії Меньшової «Наодинці з усіма. Людмила Нільська» (випуск від 10 грудня 2013 року). Архівовано жовтень 19, 2015 на сайті Wayback Machine. " Перший канал " // 1tv.ru
- В Америці пенсіонерки пишалися, що у них прислуга — сама Нільська. Відома актриса розповіла про те, як бігла від долі та як повернулася. Архівовано листопад 4, 2015 на сайті Wayback Machine. Газета «Аргументи та факти» // pskov.aif.ru (30 листопада 2011 року)
- Олена Сибіріна. «Подвійна ностальгія». Людмила Нільська у виставі «Одруження у комуналці, або Комедія радянських часів». Архівовано грудень 3, 2013 на сайті Wayback Machine. Газета «ВДВ Александров» // alexnews.info (27 листопада 2013 року)
- Ю. Т. Шилов. Русская театральная школа. — Панъинтер, 2004. — С. 507.