Ніколас Константин Кристофілос (грец. Νικόλαος Χριστόφιλος, 16 грудня 1916(1916грудня16), Бостон — 24 вересня 1972) — греко-американський фізик. У 1949 році висунув принцип сильного фокусування. Зробив внесок у розвиток протонних лінійних прискорювачів і колективних методів прискорення. Сконструював установку з утримання гарячої плазми «Астрон»[6].

Ніколас Кристофілос
Народився16 грудня 1916(1916-12-16)[1][2]
Бостон, США[1]
Помер24 вересня 1972(1972-09-24)[1][2] (55 років)
Гейвард, Аламеда, Каліфорнія, США[3]
·інфаркт міокарда[4]
Країна США
Діяльністьфізик
Alma materАфінський національний технічний університет[1]
ЗакладБрукхейвенська національна лабораторія[4]
Ліверморська національна лабораторія[5]
Нагороди

Медаль Елліота Крессона (1963)

член Американського фізичного товариства[d]

Біографія

ред.

Кристофілос народився у Бостоні, в сім'ї грецьких емігрантів Константина та Олени Кристофілос. У 1923 році сім'я повернулась до Греції. Кристофілос виріс у Греції, вступив до Афінського національного технічного університету у віці 18 років, здобув освіту з електротехніки та машинобудування, закінчив у 1938 році. Він залишався у Греції під час потрійної германо-італо-болгарської окупації країни, у роки Другої світової війни, працюючи в афінській компанії, що обслуговувала ліфти. Пізніше він заснував свою власну компанію з обслуговування ліфтів. Протягом усього цього періоду проявляв інтерес до фізики прискорювачів і фізики елементарних частинок, займався самоосвітою, читав доступні німецькі та американські публікації з цих тем.

Сильне фокусування

ред.

У 1946 році Кристофілос самостійно розробив ідею синхротрона, але досить швидко з публікацій «Physical Review» дізнався про винахід принципу автофазування Векслером у 1944 році та Макмілланом у 1945 році. У 1948 році він відправив листа до Радіаційної лабораторії Каліфорнійського університету (тепер — Національна лабораторія ім. Лоуренса у Берклі) з пропозиціями щодо вдосконалення конструкції прискорювачів, зокрема використання фокусування пучка електростатичним полем, а також конструкцію синхротрона[7]. Йому була відправлена докладна відповідь, в якій вказувались серйозні помилки у конструкції. Кристофілос продовжив працювати, у 1949 році він розробив принцип сильного фокусування та відправив новий лист у лабораторію. Цього разу листа залишили без відповіді. Пізніше співробітники лабораторії пояснювали, що через нестандартний матапарат самоучки вони просто не зрозуміли, що намагався донести до них Кристофілос.

Не дочекавшись відповіді, замість публікації у журналі, Кристофілос у 1950 році подав заявку на патент у США[8] та Греції. Тому відкриття пройшло непоміченим, а через три роки сильне фокусування незалежно відкрили Ернст Курант, Мілтон Стенлі Лівінгстон і Гартланду Снайдер у 1952 році[9]. Відкриття мало велике значення для будівництва нових великих прискорювачів для потреб фізики високих енергій, його дуже швидко застосували у прискорювачах БНЛ, Корнелла та CERNу .

У 1953 році Кристофілос приїхав до США, і, читаючи у Бруклінській бібліотеці «Physical Review», натрапив на статтю Куранта, Лівінгстона, Снайдера. Він вирішив, що його ідея була вкрадена, і одразу поїхав до БНЛ, щоб зустрітися з авторами. Після напружених дискусій було з'ясовано, що відкриття зроблено незалежно, але фізики Брукгейвена змушені були визнати пріоритет Кристофілоса. Також Кристофілос зустрівся з кількома членами Комісії з атомної енергії, які вивчили патент і виплатили йому $10000 за використання його ідеї. Це була велика сума, але економія при будівництві синхротронів, які сильно фокусують, дозволяла економити десятки мільйонів. Кристофілосу запропонували посаду у БНЛ, і він включився в роботу зі створення жорсткофокусуючого протонного синхротрона AGS на рекордну на той час енергію 28 ГеВ. За деякими свідченнями, лідери групи прискорювачів, зокрема Ернест Курант, були не дуже раді участі Кристофілоса у цих роботах[10].

У БНЛ Кристофілос брав участь у роботах зі створення протонного лінаку. Однак у 1956 році Кристофілос приєднався до Ліверморської національної лабораторії, щоб працювати над створенням реактора «Астрон». Ще у 1953 році на нараді проєкту «Шервурд» він запропонував свою конструкцію термоядерного реактора. Робота над цим реактором стала головною роботою Кристофілоса, яку він продовжував до смерті у 1972 році.

Військові проєкти

ред.

У Ліверморській лабораторії Крістофілос працював над низкою військових проєктів. Він став членом консультативної групи JASON. Кристофілос, якого колеги називали «фабрикою ідей», теоретично передбачив, що ворожі ракети можна знешкодити у польоті, підірвавши над ними в космосі ядерні бомби, внаслідок чого високоенергетичні електрони з тимчасового «санітарного поясу» почнуть бомбардувати боєголовки ракет і чутливу електроніку. Теорію слід було з'ясувати в очолюваної Кристофілосом таємно проведеної операції «Аргос» (названої так на честь всевидячого стоокого стародавнього грецького бога Аргоса)[11]. Серія атмосферних ядерних вибухів, призначених для створення радіаційного поясу у верхніх шарах атмосфери Землі, мала стати захистом від радянських міжконтинентальних балістичних ракет. Проведений експеримент підтвердив висунуту теорію, і штучні пояси дійсно виникали після вибухів, що дозволило згодом говорити про операцію «Аргус», як про наймасштабніший науковий експеримент, який будь-коли проводили у світі[12].

У 1958 році Кристофілос запропонував використовувати хвилі наднизьких частот (англ. ELF — Extra Low Frequency) для зв'язку з підводними човнами, а потім (1959) винайшов конструкцію антени, яка стала практичною у застосуванні на цих частотах. Його ідеї були реалізовані ВМС США, які побудували величезний ELF передавач у Мічигані та Вісконсині, який складається з 56-мильної лінії електропередачі. Передавач забезпечував зв'язок з ядерними підводними човнами з 1985 до 2004 рік, але виявився надто затратним. Жителі цих штатів були незадоволені «залізним лісом», який, як вони вважали, шкідливо діє на їхнє здоров'я, і у 2004 році об'єкт закрили. Альтернативний підхід запропонував інший греко-американський фізик, Денніс Пападопулос, який працював тоді в Лабораторії військово-морських досліджень у Вашингтоні, використання електроджетів — потоків заряджених частинок в іоносфері, які можуть служити як віртуальні антени для передачі сигналів на наднизьких частотах[13].

У 1963 році Кристофілоса нагородили медаллю Елліота Крессона.

Примітки

ред.
  1. а б в г Munzinger Personen
  2. а б https://www.nobelprize.org/nomination/archive/show_people.php?id=13887
  3. Nicholas C. Christofilos, 56; among top nuclear scientists — 1972. — Т. 78, вип. 85. — С. 32.
  4. а б Nicholas C. Christofilos, 56; among top nuclear scientists // The RecordHackensack: 1972. — Vol. 78, Iss. 85. — P. 32.
  5. Nuclear Scientist N.C. Christofilos // San Francisco ExaminerSan Francisco: 1972. — Vol. 108, Iss. 91. — P. 47. — ISSN 2574-593X
  6. КРИСТОФИЛОС Николас. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 липня 2013.
  7. Greek Fire — Christofilos and the Astron Project in America's Fusion Program [Архівовано 2017-01-07 у Wayback Machine.] E.Coleman, Princeton University Junior Thesis (2004).
  8. US patent 2736799, Nicholas Christofilos, «Focussing System for Ions and Electrons», issued 1956-02-28, filed 1950-03-10.
  9. The Strong-Focusing Synchrotron — A New High-Energy Accelerator, E.D. Courant, M.S. Livingston, H.S. Snyder, Phys. Rev. 88, 1190—1196 (1952).
  10. Время вспять, или Физик, физик, где ты был, Абрагам Анатоль, 1991.
  11. Эффект Кристофилоса. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 18 липня 2013.
  12. Испытания ядерного оружия в космосе. Архів оригіналу за 22 червня 2017. Процитовано 18 липня 2013.
  13. HAARP всемогущий[недоступне посилання з Октябрь 2018]

Посилання

ред.